Слава Ісу, Люди добрі!
Таке допіру кіно в повіті видів’їм, жи не можу не повісти. Вже шо-шо, а на то я сі ніяк не сподівав.
Але давайте по-поридку і з почитку.
Йкось ми люди повідали, жи зара такі кіна крутіт, шо здаєсі, ніби той сюжет з тобов сі робит – то кінь на тебе біжит, то вітер у вуха дує. Я в то не дуже вірив. Ну, може, десь таке і є, але в нас в повіті? Найперше ту вже давно нема де сі дивити йкісь кіна, про клюби, де колись їх крутили, я вже вам повідав, пам’їтаєте? А ше з осени на слупах таблиці висіли – «кіна не буде». Хтось видів таблиці на авто, жи цирк поїхав. Казали люди, жи то писав їден публічний, але відставний артист із цісарства, котрий приїхав до нас у повіт займатисі аматорськов режисуров; повідают, жи він купив си коло 30 мавп та й раз у місіць концерти з ними показує.
Але ближче до кіна. Ото допіру перед постом спацерую я повітом та й обсервую вулиці. Коли біля калійного клюбу дивлюсі – людий тьма. З-посеред них багато поважних ґаздів було: інтеліґенції поридної – то ті, жи на кіно сі прийшли подивити, критику сказати, решту – повітові «таланти» (козачки – помічники, та й, власне, мавпет – шоу) і Сам предводитель.
Вже дуже ми кортіло відчути на собі тоті технольоґії нового синематоґрафа, пішов, дурень. Думав си, жи кіно до життє ніц немає. Ага! До тепер болит… і не лише мене.
А зразу в залі був аншлаг, провда, не всі столичні звізди поприїздили, аби показати, як недоторканними грудьми трибуни боронити, але своїх дублерів було кілько, жи на відкритті театру кілько не було. Багато хто дебютував. Сценарій був той самий, жи завше, але мавпи були на висоті у виконанні масованої ролі. Кіно сі називало «Дзвін монет миліше музики». Спецехвектів багато було. Провда, я не дуже змісту зрозумів, але мені пояснили, жи в цих кінах зміст сі має заховати за формов. «А шо будут єнчі?» — питаю.
— Аякже, скоро мают крутити продовження, — кажут, — «Об’єднання повітових освітян» (3, 5 і 9 частини); далі добре не пам’ятаю, чи то «Москалі в кущах», чи «Кущі на Москальщині», шось за ескулапів; «Кузмич або їдне бюджетне пасовисько на двох». Але ту є біда: сі нові кіна почуттє живого болю будут нести не тілько на глядачів, але й на акторів. Провда зара в’ни ше того не розуміют, та й шо хтіти від тих аматорів, їм ше сі вчити і вчити. А тим чисом людям так кіно сі вподобало, жи прохают пана Прокуратора на другий дубель, але з єнчим кінцем.
— Най Пан Біг дасть людям терпіння і мудрости, а кіна рано чи пізно сі скінчут, навіть зі спецехвектами, навіть із поганим кінцем, навіть із столичними артистами. Настане день, жи не буде сценаристів, режисерів і суфлерів, настане день, коли жадна привезена нам столична форма не замінит змісту і не додаст його тій же привезеній беззмістовности.
А Ви, Люди добрі, шо на се думаєте?
