Слава Ісусу Христу!
Давно, люди — добрі, до Вас не звертавсі, багато роботи мав’ім, знаєте, як то по осени…
А ту мені розказали поважні ґазди таке, жи мушу Вам то-ту байку переповісти.
Говорут, жи в нашім повіті слабих лікуют і ніц за то не хочут. Я зразу не повірив, але кажут, жи таки правда і шо сам війт (пам’ятаєте, я колись повідав, жи хлопи за него говорут мало — ні добре, ні зле, а баби го любліт) тим ділом керує.
З чисом зачили лікувати слабих і з сусідських до нашого повіту хуторів. Бо лічити, - то є добра і побожна справа. Якись чис воно так і було, а далі повітові уридники сказали «буде того». Від нині наших слабих ми ше вилікуєм, а хутірських лиш тогди, коли поздоймают межі і приєднаютсі до повіту. О, видите, люди — добрі, таки лікуватисі задурно, то дурно лікуватисі, а якшо лікуватисі, то не задурно. При цім дехто з хутірських зголосився, дехто ше думає, а дехто таки каже, жи здоровому до шпиталю слабих не треба. А ше кажут, жи чисто не там, те замітают, а там, де не смітєт, жи здорові не ті, жи сі вилічили, а ті, жи не заслабли.
Ото нині вже весь повіт про то говорит, і з магістрату парламентарі закликали. Чим сі скінче — увидимо, але попередні рази нічого доброго з тих експериментів для простого люду не віходило.
А Ви, люди — добрі шо на се думаєте?
