Степан Процюк

Публікацій: 51

Пальці поміж піском (роман)

VIII

Він їм покаже, хто  Хазяїн. Він  покаже ще раз і багато разів! Казав їм, що міністр — це мужик, а міністерська робота — це мужицька робота!

От хоча би Молотов. Все, що знає він, знає Поліна, хоча вона зечка. Я запитую, чи може такий держслужбовець мати високу державну посаду? Або Анастас. Він селян шкодує, ти бачиш? Якщо ти такий добрий, Мікояне, то годуй всю цю ораву лінтюхів! У нього розрахунки такі, що у нас неправильна селянська політика, ти бачиш. Ох, Анастасе, добалакаєшся, що сядеш…

Попіл із люльки впав на розкішний килимок. Раптом великий Сталін важко опустився на коліно, щоб підібрати попіл.

Він міг би цього не робити. Але якийсь автоматизм,  дивний ключик всередині  вкотре примушував прибрати натрушений попіл. Це ж не попіл, а слід. Звичку із молодих років  неможливо ні задушити, ні випалити. Зрештою, він не любить розкошів. Він любить дисципліну і відданість. Коба відчуває, коли відданість є лише під палкою.

Не так давно він заходив у гості до  колишнього революційного приятеля Серго. У того арештували дружину. Здається, її підозрювали у співпраці з англійською і папуаською розвідкою. Вона сиділа у в′язниці. Напевно, радянські в′язниці — не мед, але жити можна. Жити можна скрізь, коли тобі ще дозволяють довести свою відданість партії. Але Серго, його колишній революційний приятель, цього не розуміє!

Сталін, сам Сталін!!! як Коба, як старий соратник, зайшов якось до нього у гості (охоронці, звісно, все перевірили і були поруч; Сталін не може ходити без охоронців у найщасливішій країні світу). Так Серго спершу перелякався, а потім почав благати про свою дружину, вона, мовляв, не винна.

«Невинних  у нас не саджають»? — тихо відповів йому Коба і пішов до дверей. Звісно, він помітив, як перекривилося лице Серго від тихого голосу свого колишнього революційного приятеля. То він вирішив ще сказати навздогін, мовляв, дивися, Серго, казали, що ти хотів мене вбити. Серго ледь не знепритомнів. Його лице враз дуже сполотніло.

Портрет Степана Процюка роботи Любомира Стринаглюка

Коба, звісно, пожартував, але нехай Серго поживе із цією думкою, що він хотів убити Сталіна. Тоді перестане думати про свою дружину. Насправді, він, Коба і водночас великий Сталін, його лікує цим жартом. Вождь не винен, що у його старих приятелів такі віроломні дружини. 

Але радощів він все одно не відчуває. Колись, як був парубком… Ех… Сталін знову згадав, як його мати,  Катерина Джугашвілі,  шкодувала, що він не став священиком.  А коли почалася війна –і звернувся до радянського народу «Браття і сестри!», пам’ятаючи семінарію, то відчув якесь дивне полегшення, якого злякався сам. Щоправда, полегшення швидко зникло.

А загалом трохи радує тютюновий дим. І навіть вишукана атмосфера дачі не тішить його зараз. Вона зеленого непримітного кольору. Йому пропонували трошки урізноманітнити кольори, але… При несподіваних бомбардуваннях краще однотипний колір. Війна може виникнути будь-коли. Він вже раз був повірив Гітлеру, а той його випередив.

Тут, при зеленому і віддаленому від Москви місці, добре. Весь другий поверх готували для дочки… але Світлана не хоче переїжджати до нього… Гнів ( і ще щось незнайоме)  стискали  горло, мовби внутрішній ворог вже прокрався у його нутрощі.

Згадав як сам їсть за величезним столом. Обов′язкові нічні посиденьки –вночі, а … Другий поверх пустує… Невже і Світлана не бажає йому добра? І ти, Брутко, з ними?! Самотній, абсолютно самотній у цій дачі, де він, якщо чесно, ховається від усіх!.. Але такі думки розбуджували лише нові напади агресії.

Йому не можна курити. Йому не можна багато думати, щоб не перевтомлювався мозок. Йому не можна їсти все, що він хоче.

Недавно приходив професор Виноградов. Оглядав його. Написав основну рекомендацію: не перевтомлюватися і якомога менше займатися державними справами. Професор був запобігливим і наляканим. Зрештою, дача у Кунцево просмокталася страхом.

Раптом відчув наступ шаленої ненависті до лікарів і медицини. Та вони охиріли всі, чи що?! Вони йому сміють забороняти! Він день і ніч тримає руки на пульсі молодої великої Держави! Та хто, як не він?! Вони даремно проїдають їжу! Вони мали би видумати такі ліки, що відмолоджували би його! А вони замість того, щоб робити свою безпосередню роботу, заважають йому виконувати грандіозні історичні накреслення!

Та якщо одні заважають, то появляться інші! Людського матеріалу ще дуже багато, чуєте, лікарі?! Сьогодні ти мені наказуєш сидіти на дієтах і не курити, а завтра тебе нема! Ти бачиш, які розумники!..

Напад люті покидав повільно. Залишався, такий звичний, крижаний осад помсти.

Мозок просвердлила ще одна здогадка. Це його старі соратники підіслали професора. Вони хочуть  відсторонити його від справ. Згадав, як колись сплавив у Горки Лєніна. Але Лєнін, твою мать,  був непрацездатним напівтрупом!

Йому не подобалися лікарі. Найважливіша причина заховалася у підсвідомості.

…Лікарі дужі, а він починає хворіти… здоров′я починає його зраджувати… А цілі шеренги цих білохалатних бевзів замість того, щоб швидко виправляти  ситуацію будь-якою ціною, накладають йому заборони… Заборони, щоб паралізувати його роботу!... щоб ослабити велику Державу!...Держава – це Він… Та у них нема важливішого завдання, ніж його самопочуття! А вони, ви бачите, застосовують до нього ті ж методи, що до будь-якого мужика, до будь-якого сраного бухгалтера!... Та це не що інше, як безсоромне своєю нахабністю шкідництво!.. Шкідництво прямо у серці Держави,  під носом усім…

Може, до нього причетний Молотов, може Анастас і Ворошилов, може, хтось інший, може, всі разом… Яка різниця?! Вони хочуть послабити  СРСР… всі, майже всі вороги, змовники і відщепенці!... що буде з Радянським Союзом без нього? Та він тримається на волі однієї людини... він розпадеться без нього, без Хазяїна!..

А ці мерзенні білохалатники сміють йому забороняти курити чи пити вино!? Що тоді йому залишиться? Він не зможе думати  і приймати рішення!.. Але мерзотникам байдуже! .. Нічого, знайдуться інші, що придумають для нього –під страхом смерті! — якщо не еліксир вічної молодості, то спершу хоча би  джерело відмолодження!!!...

Тому треба нового процесу, назвати змова лікарів… І все стане на свої місця. Незважаючи на заборону, курив смачно і довго, розходжуючи своїми апартаментами. Треба придумати щось оригінальне…незвичне.. щоб  потім цих шкідників привселюдно стратити на шибениці! У Києві, у Москві, у Ленінграді та Мінську знайдуться лікарі-шкідники! Можна цьому надати і єврейського присмаку… Це плетуть гадючі інтриги ті, що із ним п′ють ночами на дачі. Трикляті віроломні скоти, яким зовсім нема діла до його здоров′я!

Він таки переніс інсульт у 1945-ому році, таки відчуває, що навіть найпристрасніші ритуали не повернуть йому молодості. Але нізащо не допустить якогось підозрілого вовтузіння, твою мать, соратників. Це вовтузіння він пов′язує лише з їхніми ідеями усунення його від керівництва. Цілком можливо, що вони хочуть його смерті.

Та вони хочуть його, одруженого із СРСР помазаника, вбити!!!

Помста! Страшна безпощадна помста!  Але як це зробити?

Згадав про жіночку серед кремлівських лікарів, якусь Лідію Тимашук, яка щось там сигналізувала після смерті Жданова, мовляв, погано лікували його, міг би ще був жити. 

— Так-так! тук-тук! тик-тик! — на всі лади барабанив по столі ще не набитою своєю «Герцеговиною флор» люлькою. Передчуття радості від куріння знову качнуло до його післяінсультного мозку трошки  застояної старечої крові.

Там же ж  у розчинах формальдегіду повинні  ще зберігатися серця і важливі внутрішні органи видатних членів партії, в тім числі Щербакова і Жданова. Правда, Щербаков помер у 45-ому, а Жданов — у 47-ому.. Але двоє померли так підозріливо швидко… Гм-гм… Завжди знайдуться чесні лікарі, яких ми протиставимо злісним ворогам.

Вперше за багато місяців радісно потирав руки… Все складалося у чудові візерунки… Він викине із Політбюро Молотова і Мікояна, Ворошилова і Кагановича, а найкраще і основного  мінгрела –Берію… Допускають до смертей товаришів, прогавили, розумієш, змову лікарів-убивць.

 Блідий і по-ошкіреному радісний від почуття помсти, що додавала патологічного відчуття життя, Сталін вже бачив шибениці у великих містах;

 вкриті передсмертельною блідістю мордяки продажних професорів, що марили імперіалістичними смітниками та колінопоклонством перед  світовою буржуазною наукою;

 нові передовиці із віртуозними прокляттями лікарям-вбивцям (які навіть йому радили не працювати і не курити, таким чином прагнучи його кончини), морально розчавлені силуети старих, твою мать,  соратників;

 нову хвилю побожного жаху  і відданості безсмертним ідеям сталінізму-марксизму-ленінізму;

 а особливо відданості  йому, вже немолодому керманичу, що заледве утримує цей соціалістичний корабель в океанах зовнішніх і внутрішніх небезпек, у морях  віроломства світової капіталістичної чуми і внутрішньої опортуністичної віспи, що роз′їдає партію і навіть Політбюро!

І одружений із СРСР вождь злопристрасно посміхнувся.         

Перша частина роману за посиланням.

Друга частина роману за посиланням.

Третя частина роману за посиланням.

Четверта частина роману за посиланням.

П'ята частина роману за посиланням.

Шоста частина роману за посиланням.

Сьома частина роману за посиланням.