1
…Дружина шейха називалася Синя Троянда. Кажуть, що всемогутній, казково щасливий і до непристойності багатий шейх, заради неї відмінив чимало ісламських звичаїв. Вона була такою близькою, такою доступною на численних світлинах, такою рідною, що він почав втрачати відчуття реальності.
Ставало страшно. Він вдивлявся у це, до моторошності вродливе жіноче лице, у цю новітню реінкарнацію Нефертіті, у цей виквіт власного ідеалу, що вивільнився із підсвідомості.
Він навіть боявся подумати про її сексуальне втілення. Уявити Синю Троянду у ліжку було неможливим. Але ж вона –не богиня і не чародійка? Вона лише жінка, якій пощастило із вродою і багатством. Та й богиня або чародійка є лише проекції нашого мозку. Світ –це те, що ми про нього думаємо .
Попри всі розважливіші і навіть логічні доведення, Синя Троянда розросталася своєю моторошною вродою, своїми гігантськими впливами, своєю безконечною жорстокістю першої жриці, яка паралізує волю своєю бездушною посмішкою біля посудини ритуальних узливань. Те, що вражало як досконала краса, спрямована до безконечності, розросталося, стаючи спершу зримо, потім до нестерпності болісним.
Відчуття своєї нікчемності, карликовості власних можливостей, кумедної претензійності до життя, невиразності і несуперменності, раптом заполонило його тіло до вух. Так заполонює трясовина, назавши втягаючи всередину своїх нескінченних боліт. ..
Синя Троянда із галюциногенної химери перетворювалася на джерело тортур. У її світі нема тих конфліктів і мук, які знає переважна більшість людей. Певно, що коли вдивлятися в лице Синьої Тронди під мікроскопом, то чари поволі будуть зникати. Якщо розглядати її серце , як джерело різних вчинків та конфліктів, крізь лупу, то ми не знайдемо там чогось, не притаманного більшості.
У певних площинах всі люди –брати і сестри, бо всіма рухає страх і бажання.
…що би він робив, якщо би вона раптом вночі зайшла до його помешкання?..
помер би від переляку? помер би від радощів?
Присвятив би її власне нікчемне життя?
Змусив би присвятити йому її сонцесяйне життя?
Весь параліч зачарування образом закінчився би одразу?
Синя Троянда була би в кімнаті майже три дні, відтак його би винесли звідти, живого, але знерухомленого?
Він би перестав так надривно і інфантильно боготворити красу?
2
Він чув про закриті клуби вродливих і заможних людей. Невідомо, які у них критерії фізичної краси, які концепції оцінок і тестувань перед членством.
Але вони відкрито говорять про зневагу до непривабливої зовнішності. Вони відчувають огиду до товстеленних чоловічих животів і целюлітних жіночих тіл, вважаючи, що майже кожен може якщо і н е змінити, то принаймні, корегувати власну зовнішність.
Вони розповідають про сильних духом людей, які зробили дива перетворення із власним тілом. Також розповідають про слабких, які занапастили прекрасні природні дані.
Навряд, чи учасники цього закритого клубу настільки обмежені, щоб зневажати і звинувачувати людей лише за те, чим їх обдарувала природа. Можливо, серед тих є і такі фізіономійні шовіністи, апологети фізичної вроди.
Але їм, напевно, нагадують, що будь-яке обличчя і будь-чиє тіло, навіть найдосконаліше та найпривабливіше, колись стане лише шматком відмерлих молекулярних зчеплень. Але перед тим воно ще пройде довгу фазу відцвітання, непривабливого в′янення. Тому – повільніше на поворотах, обмежені культуристи та окультисти краси!
Молодість і краса –не вічна, ще й надто коротка… Це, як не тепер, то в четвер, стосується кожного і кожної. Як писав поет у знаменитій «Журбі»:
Ой, річечко, голубонько, як хвилечки твої,
пробігли дні щасливії і радощі мої…
