Начебто всі знають, що означає це слово. Захер фон Мазох, розумієш, всілякі пані у хутрах, котрі лупцюють нагайкою своїх чоловіків, а ті раді, що пані у хутрі (може, і з тисменицької фабрики?) взагалі милостиво вділяє їм краплинку уваги. Або жінка-рабиня, що приємно закочує очі від ляпасів по різних частинах її тіла і просить: «Ще, мій повелителю, ще лупцюй! Я згораю від жаги...» Приблизно такі стереотипи циркулюють у свідомості більшості людей при зіткненні з цим словом. Це ще дуже добре, бо, наприклад, у часи середньовіччя жінок, які були тією чи іншою мірою залюблені у біль, відправляли на вогнища як відьом, споріднених з дияволом. Щодо чоловіків – не знаю, проте допускаю, що у ті часи панувала строга статева ієрархія. Словом, феміністки не випадково почали бунтувати, бо у те ж середньовіччя відьмою, при бажанні, могли зробити будь-яку жінку. Але гумор – на сторону.
З іншого боку, стверджую, що значення всіх вивертів та проявів цього слова достеменно не знає ніхто. Навіть психоаналітики-теоретики ведуть дискусії щодо природи і функцій мазохізму. І хоч статеві бажання відіграють тут доволі вагому роль, але мені хотілося б поговорити про моральний мазохізм.
Фахівці розрізняють власне мазохізм і так зване мучеництво. Кожен з нас знає людей, які завжди всім невдоволені. Їм ніколи і ніхто не здатний догодити. Складається враження, що в їх житті постійно триває смуга нещасть.
Є різні ґатунки мучеництва. Не хвилюйтеся, переважно «мученики» – в жодному разі не Прометеї, яким орли викльовують печінки чи податкова поліція забирає важко зароблені гроші. Переважно ці люди ... самі вишукують ситуації, що гіпотетично можуть виправдати постійні скарги, без яких вони уже не можуть жити...
Колись я зіткнувся із жінкою-службовцем. Дрібним. Вона обіцяла виконати одне моє прохання, зрозуміло, не за красиві очі.
Але, як швидко виявилося, ця жіночка всіляко відтягувала момент виконання обіцянки. Спочатку вона пояснювала це тим, що її чоловік – алкоголік. Потім тим, що він має напади білої гарячки і її, нещасну, кожного вечора б’є. «Оце трагічна доля...» – подумав тоді наївний автор. Потім був брат, якому трактор переїхав чи то ногу, чи то руку. Потім дочка, хвора на якусь небезпечну болість. Потім...
Нарешті, я здогадався. Щось тут не так. Тут на один квадратний метр забагато нещасть. Мої здогадки легко підтвердилися. Зрештою, жіночка таки виконала прохання, але надурила мене в іншому. Для чого їй були потрібні ці вигадки?
Я згадав про неї вже після студіювання основ психоаналізу. Тепер приблизно знаю. Вона хотіла почуватися мученицею. Ви можете спитати: навіщо? Якщо пояснювати згрубша, то через те, щоб її більше любили і шанували люди, навіть малознайомі.
Вона хотіла, щоб їй більше прощалося, при меншій відповідальності. Вона хотіла пародії на дитинство. Дещо вона банально перебільшувала. Решта – вигадувала від першого до останнього епізоду, відсотків так на шістдесят - вісімдесят...
Іноді мазохізм переходить у самобичування, причому не лише моральне. В епоху середньовіччя були поширені групи флагелянтів, які побивали себе нагайками, щоб через біль, в тому числі фізичний, швидше прийти до розуміння Господа. Християнська церква забороняла фізичне самотортурування, але це не зупиняло екстатичних флагелянтів. Переважно це були пристрасні люди з такими високими вимогами до себе, що вони поволі перетворилися на хронічний важкий невроз...
Кожен або майже кожен бував у мазохістичних чи то шкірах, чи то масках. Наприклад, тоді, коли ми заради дрібної вигоди змовчали якомусь негіднику. Коли думали про когось погане, зате при зустрічах з тією людиною – може, ще пригодиться... – були майже запобігливими. Фальш та єлейні ритуали – це також форми мазохізму.
Іноді він є рятівним для людини. Але це вже тема іншої розмови.
