Як і багато історій, ця історія розпочалася з «нічого не передбачало біди».
Прокинутись! Включитися в шалене ранкове сімейне життя з дітьми, з біганиною в пошуках гумок, колгот та рятуванням зубної пасти від цупких рученят маленької дослідниці.
Ура! Коси заплетені, діти відправлені з ранковим поцілунок в школу та садочок.
Кава! Іноді вона наче цілюще зілля, яке бадьорить та додає натхнення на день грядущий.
Весна! А отже — гарне плаття, підбори, кучері. Попереду чудовий день — все склалося якнайкраще. З такою думкою прямуєш вулицею, посміхаєшся, відчуваєш, що можеш все і таки оце «все» зробиш.
Але... Буває…
Рівчак попереду виблискував в променях сонця. Коли вони потрапляли прямо на нього, здавалося – прозорий і чистий, та лише сонце ховалося за хмару, це вже був не рівчак, а болотяна яма. Звичайно, мені присвітило сонце. А як інакше :) Чекати, коли воно спрямує промені в інший бік, щоб побачити картину цілісною, я не стала. Навіщо?! Сонце ж! :)
Вулиця була людна. Спішать, ідуть, мрійливо прогулюються. В цілому, все, як і завжди. Життя…
Падала я смачно! Саме так можна описати, моє приземлення посеред рівчака-калабаньки. Вирішила його перескочити. Дарма, що на підборах, дарма, що втомилася, бо останнім часом долала різні перешкоди на дорозі. Та хто на втому зважає. :)
Це був вееееликий Хлюп! Хто падав – зрозуміє :)
Великий хлюп весною, то вам не літом. :) Водичка холодненька, вітерець обдуває, болото з радістю ефектно розписало мій одяг. Перехожі активно займають місця в «глядацькому залі». :)
Соооооооором! О як гарно він вміє окутувати тіло, наче павутиння. Ти розумієш, що відбувається, і на якомусь клітинному рівні відчуваєш погляди «тих, хто в глядацькому залі» навіть спиною, але ти сидиш в болоті. Сором тебе паралізує і перекриває всі емоції та відчуття.
Та все ж він не всемогутній. І є Ти! Ти — та, яка уже його відчувала, яка вже з ним справлялася і та, яка точно має сили впоратися і зараз.
Встаю. Ну так, в болоті, змерзла. Трохи дезорієнтована, та все ж Я. Глядачі-подорожуючі засуджуюче кивають головами: чому не вбереглася, для чого зранку підбори, чому не обійшла? Я стараюся долати сором, злість, страх, холод та прислухатися до цінних порад. Поради-порадами – голова вдячна, а серце радіє тим, хто поділився теплою курткою, чи вологою серветкою, щоб трохи стерти бруду. І хоч завтра зранку, та й в майбутньому я буду уважна до річечок-болотців та до того, як їх обійти чи перейти, сьогодні я тішуся теплим поглядам та чуйним серцям! Тут і тепер!
Кілька слів для тих, хто впав:
— Ви не одні! Падало нас багато! Не падають лише ті, хто надійно зависає дома перед телевізором. А як є вулиця, рівчак, і Ви йдете, — то всяке буває. :)
— Досвід від ситуації є дуже цінним. Хоч тілу холодно й тривожно, у Вас ще є голова і серце. Головою слухайте те що Вам кажуть, серцем – як Вам це кажуть.
— Відігрівайтеся! Серцем, тілом, розумом! Є люди, які проведуть вас додому і в брудному одязі, і з побитими колінами. Головне дати їм цю можливість. Приймайте тепло від найрідніших, від друзів, та від тих, хто надасть Вам підтримку, а Ви й не очікували!
— Йдіть далі! З новим досвідом! З цінними порадами, які б точно не отримали не впавши, з вірою в свої сили, що точно встанете (бо досвід вже є) та з теплом від сердець, що були разом!
