Людмила Лінник

Публікацій: 14

Про поливаний понеділок у війну

За кілька днів — Великдень. А потім — поливаний понеділок. У нас є прекрасна традиція цього дня: обливати водою все, що рухається. Особливо — молодих жінок та дівчат. Без розбору. Без уваги, у що та людина вдягнена, куди вона йде чи їде і т. д.

Так от. Українська традиція — це прекрасно. Але зараз серед нас дуже багато людей, що втекли від війни. Вони тут не зі своєї волі. Вони тут не тому, що їм так захотілося.

Тож, будь ласка, поясніть своїм близьким та знайомим молодим людям, які прагнуть розваг і посміятися, що пальто на тій жінці може бути її єдиним одягом. Що вона, дуже ймовірно, йде не додому, де зможе зігрітися і перевдягтися, а в школу, де вимушено ночує зараз. Або на вокзал, щоб поїхати далі. Що ці люди вже пережили ворожі обстріли, вони вже пережили насильство. І отримати відро води в обличчя — бо свєто — це також насильство. Це може посилити, несказанно поглибити їх травму, їх біль.

Коли я була дитиною, і звичайно ж, приїздила на поливаний понеділок до Баби в село, ми там теж поливалися.

АЛЕ!!! Поливалися переважно лише вранці. Баба приходили з банєчком води і кропили нас, сонних, ще в ліжку. Так будили. Кропили! А не обливали з голови до ніг.

Після Служби Божої хлопці поливали дівчат. Намочували до трусів. Але ті дівчата самі цього хотіли. І так само поливали хлопців. Це було і правда весело. Бо обидві ватаги давали на це згоду. Робили це, бо хотіли, бо їм подобалося. І потім бігли додому перевдягатися. Нікому і в голову не могло прийти, що можна просто отак перестріти людину на вулиці та облити її (Баба попритовкали б, якби дізналися, що котресь із нас таке вичудило!).

Будь ласка, люди. Будьмо нормальними. Будьмо людяними. Пам'ятаймо, що всі ми — різні. В тому, що хтось бачить розвагу і милий жарт, для іншої людини може бути великий біль і розпач.

P. S. Мене шокувала сьогодні історія, яку побачила в сторіс у подруги. Вони вчора поїхали у Варшаву. А звідтіля мали летіти літаком далі. По роботі. Виявляться, у Польщі теж є така традиція, а вчора у них був поливаний понеділок. Дівчат оточила група хлопців і облили з відер водою. На вулиці холод. Їм на потяг і далі в аеропорт. Так і поїхали з мокрим волоссям, в мокрому одязі. Захворіли в дорозі. У обох болить горло, скоріш за все — температура. Не знають, бо не можуть поміряти.

Тож не лише в нас таке...

Люди. Будь ласка. Будьте нормальні. Не робіть так. Це дуже не ок, мої дорогі. Зупиняйте таких юнаків на вулиці. Пояснюйте їм, що це не ок. Це погана розвага і в мирний час. А зараз — тим паче.

Якщо ви прихистили вимушених переселенців — розкажіть їм, що в нас є така традиція, бо люди з інших регіонів України можуть про неї не знати. І що не виключено — вони можуть з таким стикнутися. Попередьте, щоб це не шокувало людей. Особисто я на поливаний понеділок або їду десь на свої далекі села, або сиджу вдома. Бо теж мала неприємність бути облитою з ніг до голови милими підлітками, які розважалися — свєто ж. То ж нехай ваші вимушені гості будуть попереджені і самі вирішують, чи варто їм у цей день іти гуляти і т. д.

Будьмо уважні одні до одних. Бо ми — українці. Бо ми — людяні, співчутливі та чуйні. Люблю вас, котики.