Людмила Лінник

Публікацій: 22

А хризантеми я і далі люблю

24 Жовтня, 2025
Переглядів: 1559

Була у мене в середній школі вчителька. Дехто з моїх ФБ-френдів, можливо, здогадається про кого мова. Але через 25 років після закінчення школи мені якось так все одно, образиться вона чи ні. От чесно.

Я поняття зеленого не маю, чи працює та вчителька досі, чи вже на пенсії, чи десь завіялася, чи й не жиє вже. Хз. Я знаю, що минуло 25 років з часу закінчення школи і майже 30 з події, яку я зараз розкажу. І я це пам’ятаю, бляха.

Так от. Я люблю хризантеми. З дитинства. Колись на дачі у нас були велетенські кущі різнокольорових хризантем. Ми з мамою робили з них букети. Вони тижнями стояли вдома, вже навіть коли на вулиці був сніг і жодних квітів. Тому я їх так і люблю. Мені було років 10 чи 11, це 5 або 6 клас середньої школи. Я зібрала на дачі велетенський букет хризантем, приволокла в школу, урочисто поставила на вчительський стіл і була впевнена, що вчителька, коли його побачить, дуже зрадіє. Адже вони такі гарні! І будуть стояти до морозів.

Я не очікувала похвали чи вдячності. Просто хотіла зробити приємне людині, яку на той момент обожнювала, побачити на її обличчі радість.

Сказати, що вчителька відреагувала прохолодно – це нічого не сказати. Вона подивилась на квіти і з кригою в голосі спитала, хто «це» приніс. Я встала… Вислухала, що це – найгірші квіти з можливих, що вона їх не любить, що в них жовкне листя і осипаються пелюстки, і що треба «це» прибрати. Я прибрала.

Ревіла вдома весь вечір. Нічого такого, правда? Просто минуло 30 років. А я – пам’ятаю. Ну не хотіла ти дивитися на ті квіти – окей. Можна було проігнорувати. Або сказати стримане «дякую» і викинути їх тихенько, в кінці робочого дня. Дехто з учительок, коли не хотіли з якоїсь причини брати квіти від учнів відносили їх до «вічного вогню» (і нас біля школи був такий пам’ятник), а пізніше, під кінець 90-х – до якоїсь церкви. Отаке от згадалося…

А хризантеми я і далі люблю. Ось ці, що на фото, стоять уже з 5 жовтня. І ще постоять… А наступного року, як дожию, насаджу нарешті собі біля хати. Бо була насадила, але мої майстри вирішили, що це – єдине підходяще місце, щоб замісити бетонний розчин. Знищили, варвари.