Коли живеш в невеликому місті, буває, що часто рухаєшся одними і тими ж маршрутами і на вигляд знаєш багатьох людей, яких доводиться зустрічати. В певній мірі навіть знаєш, хто куди водить дітей – в яку школу, в які садки, хто на які гуртки, хто куди ходить на роботу, знаєш або здогадуєшся про рід занять оточуючих. Навіть можна будучи на ринку чи в супермаркетах спостерігати кулінарні вподобання калушан, які в тій чи іншій мірі стають твоїми знайомими незнайомцями.
Також цими знайомими незнайомцями стають такі собі «люди-тіні», які дещо відрізняються від інших… Вони трапляються на наших маршрутах пересування містом, деколи навіть доволі часто.
Важко просто так описати цих молодих людей, які завжди кудись поспішають, із незвичною поведінкою та жестикуляцією, з мертво-блідими обличчями, із молодо-старечою зовнішністю. Вони мають однаковий скляний вовчий погляд, в очах — тривога, неспокій, втома, деколи — байдужість чи паніка.. Видно, що те, що відбувається навколо, зовсім їх не обходить. Але коли їх більше, то інколи видно, особливо їхньою знервованістю, метушнею, чи краще сказати — суєті, що вони в цю мить вирішують якісь надважливі питання. Коли ж вони під час цієї суєти розмовляють по телефону — градус емоцій перевершує будь-яку італійську суперечку. Буває навіть, що вони й тебе помічають і хриплим голосом просять з твого телефону подзвонити на МТС або «пару рублів»… Кому як потрафить. Крізь беззубі роти лунає кримінально-пацанячий і ще якийсь-там сленг. Найчастіше їх можна помітити біля аптек та ломбардів.
Нащодавно став свідком, як на ринку вкрали водяний насос: просто посеред юрби хлопець в капюшоні вилетів з натовпу із вкраденим і щез, розчинився… Всі були шоковані тим, що це сталося просто серед білого дня, в найлюдянішому місці. Тільки й констатували — «наркоман». На жаль, це доволі часте явище – крадіжки на ринках, в крамницях, на вулицях, в транспорті. ХХІ століття скажете, норма кінореалій? А чи пам’ятають калушани, як колись молодий чоловік знімав зі школярок золоті сережки? Чи пригадують, як затриманий вкусив працівника міліції, заразив його гепатитом С і той потім тяжко хворів? А скільки в мережі опубліковували фото під`їздів чи вулиць, що були просто засіяні використаними шприцами і хтозна, яку «заразу» вони містили? Скільки щодня в нашому місті відбувається крадіжок? Скільки молодих людей хворіють на гепатити А, В, С та інші невиліковні інфекції? Скільки людей померло від наркотиків у віці від 18 до 40 років? Ви помітили, що в кожному районі міста є маса ломбардів? Я не слідкував спеціально за тим, що туди носять і хто конкретно туди носить цінні речі, але якщо звернути увагу, то можна відразу впізнати людей з характерною зовнішністю та поведінкою, що «крутяться» тут.
Ні для кого не секрет? що наркомани — це потенційні злодії. Але найгірше, коли злодійство відбувається в сім`ї, в родині.
Як правило, в нашому суспільстві чомусь не прийнято говорити вголос про наркоманію в цілому. Про боротьбу з цим явищем ви не зустрінете в жодній передвиборчій обіцянці, не зустрінете в програмі місцевих партій чи кандидатів. Ця проблема просто розчиняється в масі інших проблем молоді. На глянцевих агітках немає місця цьому явищу. Може тому й немає, що ця біда не торкнулася нікого особисто, безпосередньо?
В більшості випадків батьки та рідні намагаються самотужки виправити цю «помилку» в житті своєї дитини, яка пішла не тим шляхом. Зазвичай, все починається з того, що в них вдома починають зникати гроші, цінні речі, дитина все рідше буває вдома, стає чужою, віддаленою, байдужою до життя родини. Коли справджуються підозри, що син чи донька наркоман, то свідомість родичів наче огортається якимсь прокляттям і стає суспільним соромом. Соромно навіть зізнатися комусь, що в родину прийшла така біда… А біда, як правило, не обирає чи то багата родина, чи бідна, чи то благополучна сім`я чи ні… Молоді сім`ї зазвичай розлучаються, коли хтось із подружжя виявляється наркоманом. Правда, перед розлученням він чи вона достатньо «випиває крові» з другої половинки, з її родини, вже не кажучи про втрачені кошти, які б могли знадобитися сім`ї та дитині. Безліч розбитих сімей, родин, втрачених життів, втраченого здоров`я рідних.
Раніше чомусь складалося таке враження, що з наркоманією у нас все строго і борються з нею по-справжньому. Попри всі новини, які ми читаємо що когось із чимсь-там спіймали чи затримали з якоюсь-там партією чогось-там - наркоманів у місті не зменшало. Більше того, наркоманія успішно молодшає і не раз можна побачити, що в товаристві знайомих незнайомців перебувають ну зовсім не підходящі їм по віку але об’єднані спільними інтересами юні адепти. Наркоманські «стрілки» можна спостерігати в будь-якій частині міста. Звісно, що ці люди не зустрічаються для того, щоби обговорити останні події міста чи в Україні або поділитися тим, хто як почувається. Очевидно, що для придбання чергової дози. І якщо вже говорити про причину такого поширення наркоманії серед молоді, то, скоріш за все, причина в тому, що на наркотики є попит, а якщо є попит – значить є й пропозиція.
Калуш негласно вважається багатим на субітекс містом. Зі слів самих наркоманів (двох вдалося розпитати), цю речовину в місті купити можна без проблем. Одна таблетка субітексу коштує в середньому 300 грн. Для початківців однієї таблетки стає на вісьмох. Чуєте? 300грн. на 8 чоловік!!! 37,5 грн. на одного! Це ж набагато дешевше кайфувати, ніж вживати дорогий алкоголь! Це мені розповіли молоді люди, які в тому стані були дуже говіркі. І знаєте, що їх страшенно тішить? Те, що не треба колотись, цю речовину можна просто нюхати і ніхто не помітить проколів на руках, нею неможливо передозуватися, і ще, на їхню думку, купа всяких там переваг… Для «битих» наркоманів субітексу вистачає однієї таблетки на двох в день, або вже в кого який там «дозняк». Єдине, що хлопців мучить, це те, що «та хіматура дуже здоров`я гробить і швидко можна підсісти»…. Багато студентів навчальних закладів міста є серед споживачів субітексу, тут би слід було приділити більше уваги батькам й викладачам. Але, з іншого боку, не підуть же вони ловити наркодилерів, правда?
А тепер про найстрашніше. Діти розповідають про те, як в деяких школах учні дихають клей, це знову стало модно, учні 7-8-х класів дурачаться, нюхаючи звичайні таблетки від голови чи від чогось іншого. Виникає питання, ну от звідки вони про це знають?!? Вони може і не вживали в такий спосіб наркотик, але без сумніву бачили, а саме гірше те, що це для них круто (вже мовчу про паління). Тепер треба докласти дууже багато зусиль для того, щоби цих дітей переконати в зворотньому. І це все відбувається абсолютно в різних частинах міста і в різних школах!
Я не чув нічого про освітню програму, спрямовану на запобігання наркоманії в школах, не чути про це і в церквах. Непідйомна ця тема. Та й на що вона здалася? Легше ненавидіти наркоманів — самі собі обрали такий шлях. Так їм і треба…Чи все-таки хтось колись їм це запропонував або показав це в найкольоровіших тонах?
P. S. Одні мої знайомі, коли був Майдан, а особливо — після нього, дуже сподівалися і вірили, що нарешті настануть якісь переміни, що їхньому узалежненому сину ніде буде купувати кляті таблетки субітексу і він не буде повільно вмирати. Що його висохлі мізки запрацюють живими та здоровими думками, що з цим злом буде покінчено, принаймні, життя тих, хто хоче кайфу, стане нестерпним і простіше їм буде жити здоровим способом життя, ніж шукати на свою голову пригод в пошуках наркотику. Вірили. А тепер не вірять. Не вірить і їхній залежний син, що він позбудеться залежності. Він навіть не вірить, що він довго проживе (а йому всього 25 років!)…
