Нещодавно розмовляли зі знайомими про культурну привабливість Калуша. Почув таке: мовляв, людей нічого не цікавить, ми увійшли в «еру Дзідзя».
Хотілося б знати думку калушан з цього приводу. Звичайно, думки будуть різні, колючі, креативні, критичні, мотивуючі, словом, різні. Одночасно розумію, що можна встряти у суперечку і шалене нерозуміння, чи навпаки.
Отже. Скажіть-но, як би, на Вашу думку, мали б відбуватися в нашому місті такі свята, як-от День Незалежності, День міста та інші? Пафосно, патріотично, стримано, стилізовано і т. д. Чого б ви очікували? Шоу, фестивалі, конкурси, відомі зірки, місцеві виконавці, залучення всього, що є в Калуші? Ви ж не вважаєте, що місто бідне на таланти? Ну і, звісно, все це масштабно та різножанрово.
Місто завжди жило, живе та житиме своїм життям. Навіть, коли були різні війни, в тилу життя рухалося своєю течією. Діти навчалися, артисти — виступали, пари одружувалися, лунала весільна музика, писалися пісні — сумні та жартівливі, митці творили, розвивалися архітектура, мистецтво, театри, музеї, гуртки, бібліотеки. Ніхто не полишав своєї справи, а попит на мистецтво ніколи не меншав. Просто люди потребували культурного збагачення та розвитку, відпочинку та розрядки. І було очікувано, природно і зрозуміло, що хтось їм це все мав влаштувати, створити.
Мені часто доводилося бувати за кордоном, бачити різні святкування в різних країнах: релігійних громад, місцеві фестини, відзначення історичних дат, фестивалі. Там це все теж організовують та проводять місцеві осередки та центри культури, під різними патронатами, з різнобічними сприяннями, з меценатами та спонсорами, коштом місцевого бюджету і т. д. Зрештою, все, як у нас, або майже все, бо меценатство, як на мене, щось недуже поширене явище у нас. Але в більшості вони відбуваються, стають кращими завдяки людям, для яких вони це організовують. А самі організатори — здобувають чудовий досвід. Розумієте, споживач підтримує та відвідує — виконавець створює і проводить, і це процес, який тривав, і триватиме. Бо звідкіля ж взялися традиційні щорічні фестивалі, конкурси і по всіх містечках Європи, що відбуваються з року в рік, які вже стали традиційними? На них мріє потрапити них все більше і більше туристів, а самі містяни, жителі околиць пишаються своїм містом, особливо, коли бачать, що приїжджим все подобається. В цьому я багато по-білому заздрю деяким містам, які створили свою, місцеву культуру та високо піднесли її рівень. Саме створили і піднесли! Як бренд. Як щось, що варте уваги кожного. Але ж одразу вони такими не стали? Це все час, досвід, різні шляхи та вектори розвитку, праця і ще раз праця і… співпраця.
Пригадую, коли в 2016 до Калуша приїздив піаніст-віртуоз Олександр Онищенко, «Мінерал» був вщерть заповнений! І це не була поп- чи рок-музика! Один чоловік на сцені, граючи класику, подарував свято повному залу слухачів. Пригадую і «Юність», коли був філармонійний оркестр з Івано-Франківська під орудою диригента словацької королівської опери Душана Штефанека — і тоді теж був аншлаг в будній день!
Я не буду перелічувати популярних виконавців, бо в більшості ці виступи, мабуть, всі пам`ятають. Хоча, можливо, і не завжди були вдалі запрошення, а може й ні.
Ха! Згадав «Братів Гадюкіних» та рок-гурт «Форте», які виступали у 1989-му на стадіоні «Хімік». Сценою слугував тоді причіп від трактора, а людей було повно! Старші калушани можуть згадати «Голубі Кристали» та дискотеки 70-80-х…. Тобто поле діяльності – безмежне! А пригадуєте «Музичні марафони»? Які жанри музики тільки не лунали на вулиці! А свято вуличної музики, читання поезії просто неба, вистави посеред вулиці? Я тоді для себе зрозумів, що не завжди потрібно людей вести до залу чи готувати культурні «харчі», приурочені чомусь. Можна просто давати, і, як показав досвід вуличних дійств чи концертів, публіка завжди відкрита, а найголовніше – вона є. Потрібно популяризувати своє. Потрібно, щоб свої знали своїх. Хтозна, можливо, з часом пишатимемось славою когось з наших земляків? Все свідчить про попит на різі жанри. Попит як на вуличні дійства, як-от «ВертепФест», парад оркестрів, так і на традиційні в палацах культури.
Гадаю, культура та історія, мистецтво та спорт – чудовий спосіб об`єднання містян не навколо чогось примарного, а навколо свого міста, єдиного і неповторного. Бо наше місто – це ми самі. Своєю небайдужістю, підтримкою та активною участю у цих процесах ми творимо культурну історію Калуша. З великими шансами на привабливість, неповторність та добру славу.
