Є міста, в які хочеться повертатися. Є міста, яких відверто хочеться уникати і більше ніколи з ними не зв’язуватись. Бо так складаються карти, обставини, люди… Є міста схожі на гарний літній день (такий, про який згадуватимеш ще довго і радітимеш, як дитина, якщо таке ще хоч раз повториться), а є темні — ніби закутані в трясовину, в яких почуваєш себе каменюкою, яка йде на дно. Їхня темрява огортає не тільки вулиці, але й просочується всередину в груди і голову.
Часто задумуюсь, в якому ж місті живу я. В яке місто повертаюсь. Де мене чекають?
Я жив тут більше двадцяти років. Здається, я знав його колись вздовж і впоперек. Всіх цих людей, які ходять тими ж вулицями, що і я, всю архітектуру, ландшафти, все світло і темряву. Все було таким знайомим і рідним. Місто, покидаючи яке, завжди хотілось повертатись. Як до рідної чи коханої людини.
Я відношу себе до людей, котрі постійно знаходяться в русі, активно проводять свій робочий час і дозвілля. Я часто подорожую, виступаю, приєднуюсь до якихось громадських і соціальних акцій, організовую, модерую різноманітні літературні і не літературні події. Спілкуюсь із людьми різних прошарків суспільства – художниками, режисерами і акторами, айтішниками, викладачами коледжів і вишів, перекладачами, співаками, поетами і навіть з політиками і божбами (так-так, з ними теж). Бо кожна людина по-своєму цікава і унікальна. Мої знайомства не обмежуються тільки нашим містом. Я часто буваю в Харкові, Києві і Львові, менш частіше — у Франківську чи Одесі, та я завжди повертаюся в рідний Калуш. І щоразу мене все більше й більше болить серце (в переносному сенсі, на щастя три з чотирьох клапанів серця працюють справно). У кожному з перелічених щойно міст, та й багатьох інших, є якісь особливості, місця, умовні «артефакти», бо місто — це не тільки людина, це архітектура, інфраструктура і культура, і бажано, щоб ці речі комунікували між собою справно і в гармонії з людськими фактором.
В нашому місті колись була чудова Ратуша.
В багатьох містах центральні ратуші мають важливе значення. Наприклад, у Львові щорічно Ратуша виступає основною локацією для проведення міжнародного музичного фестивалю «Флюгери Львова». А ще там є музей і оглядовий майданчик для кожного бажаючого побачити місто з трохи «вищого» ракурсу. Взагалі у Львові навіть через деяку надмірність всього є чудові місця: і книгарні, і кав’ярні, і арт-простори, і виставки, і паби, в котрих можна почути живу музику і навіть послухати вірші відомих письменників.
У Болехові чи Долині, в Івано-Франківську вони теж є і мають важливе для міста значення. Чи надзвичайні Ратуші у Бучачі, Снятині і Чернівцях, які, до речі увійшли до 5-ки найкрасивіших ратуш Західної України і в яких, наскільки мені відомо. інколи відбуваються культурні події.
Я завжди ставив собі питання: а чим Калуш гірший від перелічених мною, щойно, міст?
Чому в нас не може бути гарної Ратуші, в якій, наприклад, свідома молодь буде займатись творчими проектами і співпрацюватиме з міжнародними і українськими платформами і грантами.
Чому в нас не може бути тієї самої культурної платформи? Чому наше місто має бути загидженим і не потрібне нам самим?
Я хочу повертатись в це місто і бачити його красу, а не бруд. А ви?
Раніше в ЗМІ і соцмережі Facebook мені доводилось піднімати ці теми, які, на жаль, не здобули потрібного розголосу і були поховані під сімома пісками забуття. Причиною цього могло бути що завгодно – від небажання самої людської маси нашого міста вийти зі стану амбівалентності й наважитись на якісь рішучі дії— і до небажання місцевої влади щось робити. І так тепер складається, що «маємо те, що маємо». Якщо раніше все можна було списати на отакий внутрішній пофігізм, то тепер зачіпати якісь теми соціокультурного значення — гріх, бо ж «у нас війна, про яку культуру можна говорити?».
Але так не можна!
Цією статтею чи, швидше, рефлексією на тему міста і культури я звертаюсь до бездіяльних, які сидять в кабінетах: хоча б Ратушу нам поверніть!
Отже я збираю ініціативну команду для розробки проекту відновлення Ратуші і його здійснення, щоб повернути громаді Ратушу — таку потрібну візуальному стилю Калуша локацію.
Але для цього мені потрібні люди, яким це так само цікаво, як і мені. Тому збираю команду зацікавлених — волонтерів, людей з активною громадською позицією, депутатів, підприємців, театралів, художників, поетів і просто людей, котрі живуть в цьому місті і бажають бачити його чистим і кращим. Давайте робити це разом!
