Йду сьогодні на Майдан, спускаюсь з Шовковичної, назустріч знайомі з якими ми не бачилась років з 10, а зустрілись за останні роки, випадково, серед більш ніж 100 000 натовпу у марш 1 грудня. І вдруге знову випадково сьогодні, після закінчення Революції..НЕ містика?...Пішли по вулиці Небесної сотні мовчки...Ми уявити не могли що за три місяці з першого маршу може відбутись стільки і так... Живо згадалась перша хода, коли обурені люди але урочисто вдягнені, з ромашками у вінках, чекали своєї черги вступити у хвіст колони, а поки співали пісень навпроти університету...Хтось роздавав стрічечки, з однією такою мій чоловік свято проходив усі дні революції, усі штурми і бої..ліпили з фарби на іпмпровізованому полотні свої долоньки...
Сьогодні ми ступали між квітів, хрестів і лампадок, вдивлялись в портрети небесної сотні,спалені профспілки, чорна земля і залишки дроту, що залишився від спалених шин...
На деревах — потрощена кулями кора, маленька наклейка “Не чіпайте — збережіть, це доказ”... Хлопчина, клас десь шостий-сьомий, приїхав просто без батьків, один, з букетом... Спалені до залізних шкелетів авто та вантажівки, що прикриті морем квітів та лампадок...
Розібрана бруківка але складена охайно в купки... Тут поруч хлопці ріжуть та рубають дрова... і дико виглядає чоловік, що фотографується на фоні квітів і хрестів. Він тішиться, бо ж “тут був Вася”...
Так тут був, але невчасно...
І тут залишаться всі ті, хто підмоги не дочекався... Кого останніми словами було “Пісня, не геройствуй”... Це все так страшно вкарбувалось в пам’ять..
Спускаюсь у підземку і шукаю каву, погрітись і уговтати вир емоцій, посеред залу здибала знайому, весь день ми вчора з нею намагались зідзвонитись, вона шукала інформацію я не почула виклик... Сьогодні гори з магометами зустрілись :)
Я знала, що жінки — створіння неймовірні, а революція відкрила в нас усе найкраще... До нас приєднується третя бойова подруга, обидві — корінні киянки, жительки ДО революційного Майдану ...У знайомої — подруга в платті, з гарним манікюром, на підборах, жіночна, з гарними прикрасами і все під колір...
Якби не знала, що весь день вона дрова возила, підвозила в лікарні медикаменти, Михайлівського поповнила запаси, змоталась в декілька СІЗО і ще багато всього, зранку на авто зробила... ніколи б не подумала, що це є волонтер Майдану.
Сиділи ми години дві, обговорили всі призначення, можливість громадських контролів, на нервах з’їли всі вареники в “Пузатій хаті”... Розказували дівчата, як возили дрова й шини на Майдан. Сміялись...
“Звезли два камази дров в гараж під Київ, а звідти їхали лише малолітражки, бо джипи часто перевірялись... дрова і шини вилучались... То ми маленькими гламурними “Пежо”, кокетливо і чемно усміхаючись, завозили в’язанками, у ряд, щоб не по п’ять :)” І що тут скажеш, ну який міг бути результат? Та, звісно, що перемогла ця Революція :)
Закінчили розмову на тій ноті, що на четвер готуєм ультиматум... Що смерть дітей ми не дамо забути, як матері ми вміємо контролювати.. Якщо потрібно зможемо і Раді раду дати :)
