Коли ми закохуємося й усвідомлюємо,
наскільки беззахисними нас робить кохання,
то жахаємося від думки, що так безтурботно жили дотепер.
Юкіо Місіма
Пристрасність раптово згорнула свої пелюстки, як віяло в руці примхлива ґетера. Чуттєвість владарювала над нею, але в цій чуттєвості не було того надміру, котрий вбиває саме відчуття. Фламандська еротика, ув’язнена в стриманому жесті, делікатність рук, перламутр тонких пальців, при світлі свічок зворушливо чіткий профіль, до мікронів сусальної позолоти ледь вловимий аромат парфумів.
Колись вже опинялася на межі відкриття особливого внутрішнього стану, ніби вся її біологічна сутність була вражена токсином любові, а душа безуспішно боролася з цією інтоксикацією. Очевидно, що протиотрутою любові був і залишається тільки пошук…
Зустрівши чоловіка, котрий ніколи не був вписаний в загальноприйняті схеми маскулінеталона, зрозуміла, що тільки в алгоритмі протидії власному комфорту зможе скуштувати забороненого, але віддавна бажаного. Інстинктивно прагнучи незвичного, не створеного на конвеєрі сучасного модного мейнстриму, отримала те, про що давно мріяла.
Скуштувала нові еротичні страви – екзотичні, непристойно спокусливі, приправлені запаморочливими прянощами згуби. В хитросплетіннях міцних обіймів гинула від задоволення, уявляючи себе тропічною квіткою, котра прагне сонячного світла, намагається вирватись із сутінків чоловічої хіті. Відчуваючи в собі безліч тіл, безоглядно летіла назустріч яскравим барвам чуттєвої насолоди, що м’яко переходили в прозорість її власного «я».
Нікому з чоловіків ще не вдавалось піднести красуню до краю абсолютних протилежностей – розкутості і поневолення. Ніколи тіло не було таким розбещеним, підкореним і вщерть наповненим чоловічою силою. Коливання невидимого маятника від межі повного знесилення до точки найвищого контрапункту. В партитуру фізичної любові було вписано нове відчуття зникнення й вмирання, всепоглинаючої розкоші і знеособленого, ніким не ув’язненого щастя. Того вечора після любощів вона вперше заплакала. Очі сяяли в оправі вологих вій, все єство її було опромінене новизною і стронцієм його сонця.
Над ранок від жінки повіяло морем. Прориваючи завісу сну, долинули зітхання згасаючих сумнівів. Минуле все ще вкрадалося, намагаючись роз’єднати нас, рвучи снасті обіймів.
Несподівано рвучко схопив елегантно окреслені стегна своєї єгиптянки, смакуючи кардамон її шкіри. Пестив звабо вигини, наче торкався стрімкої пластики «Ізотти Фраскіні». Вогко й гаряче цілувала, творячи дивні вензелі. На піку втрати свідомості в футлярі чарівної шиї ожили гортанні звуки…
Вже згодом запах кави наповнив легені золотистим маревом аравійської пустелі, де уявні подорожні, долаючи втому, міражі та страх самотності, намагаються віднайти рятівну оазу, але знаходять її тільки на коротку мить, душею назавжди залишаючись спраглими, а тілами – ненаситними.
