Насправді мистецтво не замислюючись руйнує закони буття.
Бо мистецтво повинно посісти місце реальності.
Юкіо Місіма
Напевне, вигнання з Раю відбулося восени, можливо, саме такої осені, як ця. Але, якщо припустити, що в едемському саду яблука дозрівали цілий рік, це могло статись будь-якої пори року.
Міркуючи про це, вийшов з ванни на балкон. Морозяний жовтневий ранок приємно лоскотав обличчя і обійняти жінку було єдиним моїм бажанням. Коли вона подавала чашку кави, сонячний браслет прикрасив на мить її тонке зап’ястя.
– Ти замерзнеш. Невже тобі не холодно? – весело запитала і, поправляючи на собі халат, повернулась на кухню.
Усміхнувшись їй услід, заперечно похитав головою.
З висоти пташиного лету архітектурний пасьянс виглядав вдало розкладеним і переконливо вписаним в геометрію міста. Чортове колесо Пратера стрільчатою павутиною ловило ранкове сонце. Увагу привернув будинок віддалік, тільки-но тепер помітив його. Під прицілом погляду опинилося вікно коханки, яка, мабуть, в цю хвилю також заварює каву і курить потай від чоловіка.
Чи бачить вона ті самі кола опалого за ніч листя, що схожі на жовті мішені розстріляних давніх побачень? Літніми ночами проводжав її додому і ми опинялись під зеленим абажуром неправдиво симетричної крони, котра вберігала нас від чужих поглядів. Шелестіння вишневого листя, відчуття вкраденого щастя. Ми не збагнули, чи були потрібні одне одному, чи насправді були разом?
Уявними лініями з’єдную всі вікна цього міста. За ними — ті жінки, з котрими був колись. Крізь тьмяну патину колишніх і льодяну прозорість теперішніх романів, явних чи таємних, проглядають тонкі філіграні клімтових живописних візерунків. Фігури знадливих одалісок, перса юні й зрілі, галактичне шаленство кольору й плоті, розкішні водоспади волосся, суцвіття жіночих губ і вигадливо переплетених рук. Розквітлий пафос еросу, нескінченна любовна гра, спокушання, містерія довічного «Поцілунку», космічне тло, спокута і — приреченість. Отак ідуть на життєву прощу, випущені з часу пращі тисячі…
Все повториться: наші любощі, твоя улюблена репродукція портрету Адель Блох-Бауер, охоплена чуттєвим вихором, та її благально зімкнуті руки, що завжди проситимуть про порятунок з мідасового золотого полону. Поруч мене чисте полотно твого тіла з вдячністю, стооко і конвульсивно знову прийме розкіш спермографії. Поцілунок на прощання, ліфт, вулиця, чужі обличчя. Це вже було і повторюється знову, як і щоденне вигнання з раю.
Привокзальна ажитація, запах залізниці «Вестбангоф», квиток з Відня до Львова в кишені пальто, благально складені жіночі руки та моя обіцянка повернутись і обов’язково звільнити тебе з едемського полону. Мабуть, так вчинимо. Наступного разу, купивши два квитки, втечемо разом з цього раю і повернемось з тобою на Землю, додому.