За пів року розпочнеться світова економічна криза. Чергова. В умовах глобалізації Україні не оминути важких наслідків впливу нестабільної кон’юнктури цін на основні енергоносії. Тому варто готуватись, прислухаючись до думок експертів зі світовим ім’ям. Особливо враховуючи сталу залежність української економіки від постачання традиційних газу, нафти з РФ — країни-агресора. Пропоную короткий аналіз чергового англомовного бестселера одного з американських авторитетів. Книжку можна легко знайти в мережі Інтернет.
………………………………………………………………………………………………………..
Energy Kingdoms: Oil and Political Survival in the Persian Gulf, Jim Krane,Columbia University Press, 2019. – 224 p.
………………………………………………………………………………………………………
Нова книга Джима Крейна «Енергетичні монархії: нафта та політичне виживання у Перській затоці» цього року стала популярною не лише посеред вузьких спеціалістів, але й серед усіх, хто цікавиться поєднанням політики та економіки. Автором твору єпрофессор, почесний співробітник Центру енергетичних досліджень при університеті Райса (Х’юстон, США), провідний експерт з геополітики на Близькому Сході. Попередня робота Крейна «Місто золота Дубай та мрія капіталізму» вже стала підручником для тих, про працює в галузі енергетики.
Але нову книгу професора взагалі називають унікальною. Позаяк вона надає відповідь на питання, чи можуть монархи країн Перської затоки скоротити найбільші в світі субсидії, не втративши при цьому схвалення населення, по-українськи «електоральну підтримку».
Робота починається з опису складного становища монархій затоки: Саудівської Аравії, ОАЕ, Кувейту, Катару, Оману та Бахрейну, котрі швидко розвивались завдяки величезним запасам нафти, знайденим під пісками менше сторіччя тому. Теперішні проблеми виникли не через вичерпання запасів, а через стрімкий внутрішній попит на ці енергоресурси.
Чому так сталось? І що могло чекати РФ чи Україну, якби наша країна ще до окупації Криму розпочала власний видобуток нафти,газу у Чорноморському шельфі? Звернімо увагу на коротку історичну довідку.
Перші розділи книжки «До нафти» та «Прибуття нафтового віку» оповідають, що теперішні шейхи та їхні сім’ї виникли з правлячих родів і племен, коріння котрих сягає ще до ісламських часів. Перед появою нафти пустельні племена мешкали в жорсткій ізоляції від світу. Саме ізоляція і створила унікальне суспільство з оригінальною політичною культурою. Пустелі Перської затоки прожили лише 2 «золотих» сторіччя у власній історії. Перше розпочалось в 622 році, коли Мохамед створив ісламську віру. Відтоді Аравійський півострів назавжди став культурним серцем мусульманського світу. Міста Західної Аравії - Мекка та Медина залишались святими для паломників під час хаджів. За 10 років Мохамед помер, і Аравійський півострів знову потрапив в ізоляцію. Наступний «золотий вік» для мешканців Перської затоки розпочався лише через 1300 років, в момент відкриття величезних покладів нафти. За минулі 13 віків шейхи змогли створити культури племен, жорстку автократичну форму правління. Несприятливий клімат та недоступність території забезпечили багате мінералами царство для невеликої кількості мешканців, яким після виявлення енергоресурсів було гарантовано процвітання та унікальний патронат з боку Заходу.
Імперські держави (послідовність: Португалія, Британія, Туреччина, знову Британія) не бажали скеровувати власних громадян формально колонізувати пустелю Замість цього вони зосередили міцну владу в руках вже існуючих правлячих племен і примусили вождів племен визначити кордони контрольованих ними територій. Британці також надали політичну та фінансову підтримку місцевим шейхам, що дотримувались умов договорів з королевою. Далі імперська держава ставала зацікавленою, щоб «їхній» шейх та його родина залишались під контролем в межах кордонів нових держав, закріплених англійськими геодезистами. Цей порядок існував до 1971 року, поки Британськаімперія повністю не покинула Аравійський півострів. Після чого 6 незалежних монархій Перської затоки створили керівні інституції та стали членами ООН.В 1981 році усі країни об’єднались в Раду співробітництва держав Перської затоки, щоб назавжди закріпити владу правлячих, династичних родин. Ці родини володарюють і нині: аль-Сауд в Саудівській Аравії, аль-Сабах в Кувейті, аль-Нахайян в Абу-Дабі, аль-Мактум в Дубаї, аль-Тані в Катарі, аль-Саїд в Омані та аль-Халіф в Бахрейні. Відповідні монархи стали визнаними главами держав по-європейськи.Як ізольовані території змоги перетворитись в мультикультурні сучасні держави з отакими традиційними правлячими сім’ями? Все банально просто — шейхи вижили, купивши підтримку власного народу. Коли монархи знайшли та націоналізували нафту, вони захопили активи, що забезпечать як модернізацію, так і продовження керівництва їхніх родин. Експортні доходи стали головним джерелом рентних платежів, країни затоки отримали термін «держави – рантьє».
На початку минуло сторіччя нафта перетворилась в паливо для авто. Ціна на неї значно зросла. Британський прем’єр Уїнстон Черчіль перевів Королівський флот «з вугілля на нафту», надаючи стратегічне значення землям, де ця нафта знаходилась. Монархії Перської затоки стали заправною станцією для всього західного світу. Запаси аравійської нафти були такими значними у порівнянні з незначним населенням, що ніхто не міг передбачити день, коли внутрішній попит маленьких арабських країн (на той момент без доріг, авто, кондиціонерів тощо) може вплинути на експорт. Нестримний видобуток ресурсів досяг кульмінації у вигляді нафтового ембарго 1973 – 1974 років, коли весь світ зрозумів, якими сильними стали держави Перської затоки, і як навіть маленьке втручання в порядок життя цього регіону може загрожувати країнам з розвитою економікою. Пізніше, після початку військової агресії СРСР в Афганістані, виникла «Доктрина Картера» (23. 01. 1980). Доктрина, вона діє й нині, оголошує війну усім країнам, які спробують підійти до Ормузької протоки, через яку рухається більша частина світової нафти. Таким чином США гарантували й продовжують гарантувати шейхам затоки їхній глобальний вплив.
Все було чудово. Тому монархи почали суттєво субсидувати внутрішні енергетичні послуги (електрику, воду, паливо), значно збільшуючи різницю між низькими місцевими цінами та високими зарубіжними відпускними цінами. Населення 6 країн затоки поступово багатіло, й субсидії ніби можна було скасувати. Але для громадської підтримки монархи продовжували розбещувати власний «електорат» дешевою електроенергією. Що призвело до найвищих показників споживання на Землі. Кондиціонери, наприклад, стали проблемою, на котру припадає 70 % загального споживання електрики в літні періоди. Разом з тим регіон витрачає величезні зусилля на опріснювальні установки для води. При середньому рівні 80 літрів на добу в розвинутих країнах, в Саудівській Аравії використовується 250 літрів на день 1 особою. Енергетичні субсидії в регіоні також варто негайно реформувати з метою зменшення викиду парникових газів Це потрібно усьому людству. Внутрішнє споживання почало «з’їдати» експорт. Додатково глобальне потепління може зробити регіон Перської затоки непридатним для проживання. Тому варто переймати досвід Ірану, чий президент М. Ахмедінеджат встиг зробити скорочення нафтових субсидій для населення. Деякі країни затоки також почали помалу скорочувати субсидії, що викликало ріст цін на електрику та воду. На вулиці ніхто не вийшов. Позаякполітичний хаос від «арабської весни» та тероризму ІДІЛу змусив населення регіону згуртуватись навколо власних монархів.
Внутрішня стабільність 6 країн, а з ними й світової економіки (попри розвиток альтернативних джерел енергії) і надалі надзвичайно залежать від нафти. А «безпека попиту» руйнується загрозами зміни клімату. Аналізуючи поточну ситуацію, суперечливі явища в економіці арабських країн, Д. Крейн пише про «економічний канібалізм». Субсидування енергетики, ключового політичного інституту, підриває експорт нафти та газу, який є основним економічним інститутом.Зазначені головні компоненти управління не можуть довго залишатись в конфлікті.
Крейн пропонує кілька рецептів для порятунку. А саме: збільшення інвестицій у видобуток нафти; диверсифікація енергопостачання за рахунок розвитку альтернативних джерел енергії; розвиток економіки за межами нафти та газу, тобто зменшення внутрішнього попиту (що дозволить зберегти рівень експорту нафтопродуктів). Нині країни Перської затоки в тому чи іншому вигляді здійснюють усі перелічені заходи. Наразі без відмови від субсидій скорочення попиту виявилось особливо важким завданням. «Вічні» монархії будуть змушені диверсифікувати власну економіку, суттєво змінивши статус-кво рідних держав. Через те незабаром з’явиться новий геополітичний уклад світу. І це торкнеться кожного мешканця Землі. Тому аналізована книжка Джима Крейна є необхідною для прочитання.
«Крейнівські» поради для України полягають в наступному: збільшення інвестицій у видобуток українських нафти та газу; розвиток альтернативних джерел енергії (сонячні електростанції, станції, що працюють на енергії морських припливів); поступова відмова від теплових станцій, що працюють на російському вугіллі чи вугіллі, що видобувається на окупованій території; повна відмова від житлово-комунальних субсидій з одночасним підняттям зарплат та пенсій до рівня, коли люди можуть самостійно вирішувати, скільки енергоносіїв спожити, щоб вчасно оплатити ці носії та відповідні послуги. Житлово-комунальні субсидії, яких потребує 60-80 % українського населення, ще жодну країну світу не зробили успішною. Навпаки. Зупинити обезлюднення України може хоча б законодавча заборона закладати на зарплату працівників, в собівартості продукції, менш, як 30 % (європейські норми складають 30-45 %), замість нинішніх українських 8-10 %.
Читаймо розумні книжки, робімо висновки.
