Аїда Болівар

Публікацій: 19

Путінізм

The Code of Putinism, Brian Taylor, Oxford University Press, 2018. — 245 p.

Брайан Тейлор, професор Сіракузького університету в Нью-Йорку, створив книгу - дослідження політичного феномену під назвою «путінізм». Зазначена книжка не є біографію Володимира Путіна. Ця монографія розглядає лише одне явище — «путінізм» 1 та все, що з ним пов’язане.  Робота є цікавою з огляду спроб вибудувати в Україні «зеленізм» за прикладом російського «путінізму».

В 2014 році ЗМІ процитували заяву кремлівського посадовця В’ячеслава Володіна: «Є Путін — є Росія. Нема Путіна — немає Росії». Для нормальної людини ця заява є абсурдною. Позаяк Росія існувала сотні років до Пу і буде існувати після Путіна. Проте всі російські патріоти, на кшталт депутата Сергія Маркова, погодились з цією формулою:

«В Росії дуже слабі інститути і дуже сильний лідер. Слабкі інститути не здатні підтримувати єдність країни та соціальну стабільність. В цьому сенсі Путін – вище, аніж інститути та сильніше».

Книга пояснює, чому сильний Путін не є синонімом сильної Росії. Автор вважає, що термін «путінізм» більше подібний до «тетчерізму» аніж «марксизму». Можна зрозуміти путінізм, якщо зрозуміти «кодекс» чи менталітет Путіна та його найближчих спільників. Кодекс – це не лише світогляд провідних російських еліт, але і набір звичок, емоцій, котрі визначають політику та процес ухвалення рішень. Мова йде про кодекс путінізму, а не кодекс особисто Путіна. Позаяк він віддзеркалює менталітет не тільки Путіна, а й усіх його посіпак. Тейлор виокремлює три основні варгументи на користь існування кодексу путінізму: 1/ Путін володіє реальною значимістю; 2/ для нього та його команди кодекс є надважливим; 3/ кодекс путінізму зробив Росію країною з низькими доходами на внутрішньому ринку та необґрунтованими амбіціями на зовнішньому рівні.

Фото: svobos.ru

Путінська політична система складається з переліку формальних правил та інститутів (автор називає їх «гіперпрезиденталізмом») й непублічної системи кланових мереж. Формальні інститути є фіктивними. Тому політичні та економічні еліти змушені покладатись на неформальні зв’язки для досягнення власних цілей. Розуміння цієї суперечності лежить в основі «путінізму» та допомагає пояснити багато російських парадоксів. Вчений формує питання, чи може путінізм — неформальна кланова конкуренція в поєднанні з гіперпрезиденталізмом бути ефективною системою управління?

Щоб відповісти, варто визначити, коли ж стартував путінізм. Тейлор стверджує, що це явище з’явилось лише в 2003-2004 роках. Тоді, коли закінчився його перший президентський строк та почався другий, Путін звільнив чиновників, успадкованих ним від Єльцина. Оточивши себе спільниками та родичами, Путін відкрив власну персональну епоху в історії Росії.

Тейлор наводить цитату американського вченого Карена Давіша:

«Путін — не просто монарх, а клептократ, що грабує Росію у власних інтересах та в інтересах спільників».

Код Путіна — унікальне поняття.  Позаяк воно є більшим та меншим, аніж ідеологія. Більше, бо воно тримає в собі не лише ідеї, а й інші стимули для дії. Менше, тому що це – не наскрізна, всеохопна система мислення. До кінця сформовані ідеології та «системи мислення» притаманні тоталітарним режимам. А менталітети «є способи мислення та почуття, більш емоціональні, а не раціональні», які є в авторитарних режимах. Мотиви дій людей є продуктом різних впливів. Тому треба вести мову не про кодекс особисто Путіна, а кодекс «путінізму», котрий не пощезне після фізичної смерті В. Путіна. Позаяк ці переконання, емоції, звички, «поняття» притаманні усім членам команди Путіна. Хоча він є центральною особою, що ухвалює рішення, «фюрер» оточив себе виключно персонами, які мають спільні коріння (КДБ/ФСБ РФ) та світогляд. Іншою причиною утвердження кодексу лише з часом виявилась невпевненість Путіна на початку власного правління. Фундаментальною складовою мислення ВВП  є те, що він – державник (в його розумінні). Про це В. Путін заявив ще в рудні 1999 року:

«В Росії держава завжди мала виключно важливу роль, вона була джерелом та гарантом порядку, ініціатором будь-яких змін. Створення сильної держави є ключем для відродження Росії».

Наступного року Путін сказав: «Росія від початку була створена як суперцентралізована держава. Це зафіксовано в її генетичному коді, традиціях, менталітеті людей». Зміцнюючи державний путінізм, в 2006 році  Путін назвав «зміцнення російської стабільності значним досягненням». Далі він зробив заяву про відновлення територіальної цілісності країни.

Попри це автор формує запитання:

«Яку державу передбачає путінський кодекс?»

Позаяк є забагато підстав для скептицизму дотично заявленій прихильності Путіна демократичній, правовій, федеративній державі.

Культ державності був провідним в КДБ, де всі члени команди Путіна починали власну кар’єру.  Кадебісти вважали себе верхівкою держави. М. Патрушев, котрий прислужував В. Путіну і в якості керівника ФСБ, і в якості секретаря Ради Безпеки РФ, заявив, що співробітники ФСБ є «новим дворянством» пострадянської Росії. Інший союзник В. Путіна по КДБ – В. Черкесов стверджує, що офіцери КДБ несли особисту відповідальність за збереження російської держави – СРСР.

Іншим атрибутом путінізму є те, що можна назвати консерватизмом. В розумінні Путіна це – антилібералізм. Європейська цивілізація, з якою себе ототожнює Путін, «це світовий устрій канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка, британського пре’мєра Уінстона Черчіля та французького президента Шарля де Голля». Ієрархічна Європа — порядок, про який Путін прочитав в російських підручниках історії. Консервативні цінності ВВП кажуть про те, що він бажав стати частиною Заходу, якого вже немає. Йому не подобається теперішній Захід: з одностатевими товариствами, мультикультуралізмом, політичною коректністю, потужним неурядовим сектором. Тому автор книги виокремлює основні складові путінського кодексу: етатизм великої держави; антизахідність, включно з антиамериканізмом; консерватизм-антилібералізм.

Читач помітить відсутність в переліку націоналізму. Хоча в американських ЗМІ часто кваліфікують Путіна як націоналіста. Проте автор книги Тейлор розглядає Путіна та його спільників (більшість з котрих не є етнічними росіянами) в якості нових символів Росії, а не націоналізму. Націоналістичні ідеї мають певний вплив на верхівку істеблішменту. Одначе націоналізм не варто розглядати як основну складову кодексу путінізму. Навіть після анексії Криму. Путін відчуває, що глобальна пропаганда російського націоналізму призведе до розпаду РФ. Тому путінізм спирається на російський шовінізм, який присутній і в риториці Путіна, і у виступах його поплічників.

Експерти сперечаються щодо пріоритетності тих чи інших ідей Путіна. Більшість підкреслюють антизахідність, пригадуючи давні дебати між західниками та слов’янофілами. Останні наполягають на особливому шляху Росії, на відміну від західної цивілізації. Автор перелічує основні звички путінського кодексу: 1) контроль; 2) порядок; 3) єдність / антиплюралізм; 4) вірність; та притаманний Росії - 5) гіпермаскулізм (образ альфа - самця).

Роль президента, що літає з журавлями, лякає тигрів та «добре одягається», є нереальною для цивілізованих країн. Гіпермаскулізм є специфічним виключно для Путіна з його дитячими комплексами. Всі путінські ідеї, звички можна розглядати як взаємно пов’язані. Приміром, лояльність  є важливою для підтримки єдності та порядку. Гіпермаскулізм узгоджується з уявленнями еліти про відновлення сили російської державної машини. Як всередині країни, так і назовні. Бо, як сказав Путін: «Слабкі – переможені».  Володимир Путін вважає, що поступки опозиційним протестам є рівнозначним перемовинам з терористами. Але саме цей концепт призвів до того, що в РФ впали будь-які моральні планки народу. Кохання, самопожертва, плюралізм, взаємоповага стали неприпустимими слабкостями.  Електорату подобаються інші пріоритети: алкоголізм, насилля, грабіж, нелюдське ставлення до людей та тварин. Росія вже не сприймає загальноєвропейські моральні орієнтири.

Навіть в присвяті книжки власній дружині автор говорить про глибоку прірву між російською ментальністю та американо-європейським аналогом. Книга «Код путінізму» є  важливою для усіх, хто мешкає в РФ чи зустрічається з  російськими громадянами. Під час читання роботи Тейлора виникає порівняння з прогнозом погоди. На погоду неможливо вплинути. Але, знаючи синоптичний прогноз, можна захиститись від неприємностей та не постраждати. Саме так варто вчинити з цим аналізом. Володіючи ним, будеш озброєний перед зустріччю з російською реальністю.