В сучасному світі боротьба за розвиток книжкового ринку є синонімом боротьби людства за ЛЮДИНУ. Нині слова з Євангелія від Івана набувають особливого, буквального значення.: «Спочатку було СЛОВО, і слово було з БОГОМ, і СЛОВО було БОГОМ».
Маленька дитина уміння читати вважає справжнісіньким чудом. А першу прочитану власними очима книжку цивілізована людина пам’ятає протягом всього життя, до останньої земної миті.
Творець нагородив чудом (умінням писати та читати) виключно людину. Жодна з тварин, навіть дуже розумних, не була відзначена цим даром.
Тому так важливо побачити, як сучасні засоби комунікації, в першу чергу — кіноіндустрія, соціальні мережі ведуть війну проти книг та бажання споживачів читати. Власники відповідних ринків свідомо примітивізують мільярди людей по всьому світу. Адже розумово обмеженими істотами, що не читають, легко маніпулювати. Сьогодні в тренді персони, котрі з гордістю заявляють, що не читають «лонгріди», тобто тексти довжиною в кілька сторінок.
Мода на примітивізм, штучне спрощення не оминула й кіно. В цьому жанрі, особливо в історичному сегменті, небажання дотримуватись правди, юридичних фактів, заміна їх сумнівною політкоректністю загрожують інтелектуальному розвиткові людства. Ми вже не дивуємось, коли в популярному серіалі доктор Ватсон виявляється китаянкою з США. Джеймса Бонда в майбутніх фільмах сценарист бачить чорношкірою жінкою – лесбійкою. Ці новації ще можна сприйняти як дозволену художню вигадку. Але мулати, що грають лордів в середньовічній Англії, перетворюють кіно на різновид пропаганди і сприяють ліквідації історії в якості навчального предмету для школярів та студентів.
Black lives are matter. Не сперечаюсь. Але ще більше значення для розвитку людства має історична правда. Інакше вже завтра ми побачимо серіал про Ісуса Христа, що виявиться китаянкою з Австралії, закоханою в Магдалену – чорношкіру легіонерку з Риму, у якої є діти від першого чоловіка - араба з Марселю. Політкоректність не є синонімом тотальної історичної брехні для боротьби за голоси виборців з різних соціальних, етнічних, професійних, релігійних груп. Хочеться волати всім цим людям: «Припиніть переписувати історію на користь політкоректних лайків, зробіть зараз щось авторське, напишіть, зіграйте, намалюйте!»
Особливо боляче спостерігати, як виробники кіно паплюжать чудові книжки, котрі є окрасою літератури. Твори, що формували і продовжують демонструвати зразки висоти людського духу, зазнають довільних переінакшень, невмотивованих кастрацій, ігнорування авторських прав та повної зневаги до ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ СЛОВА. Що було і залишається БОГОМ. Наведу кілька найбільш яскравих прикладів дебілізації споживачів з допомогою так званих екранізацій класичних прозових творів.
В 1993 році народився інтелектуальний, гостросюжетний роман Артуро Переса-Реверте «Клуб Дюма або Тінь Рішельє». Книга цікава, глибока та повна історичних фактів з життя Олександра Дюма, книгодрукарської справи. Під час читання цього роману не просто отримуєш насолоду, але й наповнюєшся знаннями. Уявіть собі, що в 1999 році ця книжка зацікавила скандального режисера Романа Поланські, який зробив стрічку (у головній ролі виступив Джоні Депп) «Дев’яті ворота». Що можу сказати? Яке щастя, що тоді я її не побачила, бо інакше ніколи би не прочитала роман Переса-Реверте. Кінотвір, на початку якого повідомляється, що це екранізація «Клубу Дюма», не має нічого спільного з романом. Яким робом фільм стосується Дюма, бо про нього у стрічці взагалі не йде мова? Кіносеанс є істеричною розповіддю про містику та диявола, яка може зацікавити хіба що фанатів певних культів. Роман перероблено й досить посередньо. Книгу Реверте усі ототожнюють зі стрічкою Р. Поланські, вважаючи цей роман читабельним тільки для зацікавлених окультизмом. Тому споживачі вже не бажають читати книгу та знайомитися з іншими творами талановитого автора.
Аналогічна біда трапилась і з романом — призером Букеровської премії 1990 року «Володіти» Антонії Сюзен Байєт. Неймовірна, потужна історія кохання, поезії, любові до мистецтва просто заворожує. Книга увійшла до обов’язкової програми (для шкіл та університетів) з англійської літератури. В 2002 році світ побачила її екранізація із зірковим акторським складом на чолі з Гвінет Пелтроу. Стрічка була настілки невдалою, незрозумілою, що будь-кому, хто не читав книгу, після цього кіно нізащо не захотілось її читати… Люди подивились фільм чи тільки тізер та зробили висновки на кшталт «яка нудота» .
Можна довго перелічувати подібні історії про невдалі та примітивні екранізації прекрасних книг: Діани Стетерфілд «Тринадцята казка», Донни Тарт «Щиглик», Йоани Хмелевської «Все червоне», Агати Крісті «Убогий будиночок» та багато інших.
Раніше так не було! Читачі чекали екранізацій, й вони не розчаровували. Не можу не згадати оскароносних «Віднесених вітром» (1939 рік, режисер Віктор Флемінг, за однойменним романом Маргарет Мітчелл) чи «Вбити пересмішника» (1962 рік, режисер Робер Малліган, за однойменним романом Харпер Лі). Згадайте навіть радянські екранізації європейських творів: «Д’Артаньян та три мушкетера» (1979 рік, режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич за романом Олександра Дюма «Три мушкетера») чи «Собака на сіні» (1978 рік, режисер Ян Фрід за п’єсою Лопе де Вега). Вище згадані фільми зачаровували й викликали бажання читати класику.
Не можу не пригадати також феєричні екранізації ВВС британської класики «Гордість та застереження» за Джейн Остін з Коліном Фертом та Дженніфер Елі в головних ролях (1986 рік) або «Ярмарок марнославства» (1987 рік) з Ів Метісон та Ребекою Шеїр. Це дійсно - відтворення визначних романів у кіно, надання обличчя улюбленим книжковим героям та відчуття історії.
Маємо і український приклад геніальної екранізації. Веду мову про повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Однойменна кінострічка, що побачила світ 1964 року (режисер Сергій Параджанов, оператор Юрій Іллєнко, виконавці головних ролей Лариса Кадочникова та Іван Миколайчук), увійшла до Книги рекордів Гінесса за кількістю виграних кінофестивалів. Цей твір є програмним для студентів Гарварду, котрі вивчають світове кіномистецтво.
Щось трапилось всередині 90-х років. З появою інтернет та інших необмежених можливостей людства раптом виник заздрісний тренд — псувати класику, шедеври літератури… Гидко дивитися на «нові» версії творів: «Анна Кареніна» та «Елізабет Беннет», втілені розкрученими голлівудськими зірками на кшталт Кіра Найтлі. Кіноакторки без глибокої освіти взагалі не можуть, не знають… та й не передають ані характеру відносин, ані специфіку епохи. Сучасне бачення режисерів просто вражає. Краще фільмуйте власні сюжети, але не переробляйте те, чого не розумієте. Бо потім молодь вважає, що Портос – королівській мушкетер, барон у Франції 18 сторіччя міг бути мулатом, згідно останньої екранізації мушкетерів. Роман «Щиглик» глядачі, що не читали оригінал, сприймають в якості депресії наркомана. Хоча оповідь побудована на реальній історії викрадення живопису з голландських музеїв, за участю українців.
На жаль, неприємний тренд «нового прочитання» вже торкнувся навіть оперного мистецтва. Днями побачила виставу за твором В. А. Моцарта «Так роблять всі жінки». Моцарт заплакав в могилі. Позаяк для того, щоб, як пояснює режисер, зацікавити молодь, головний герой співає арію (на сцені) в білій майці, червоних трусах та зелених берцях… Що це? Навіщо перебріхувати класиків й підлаштовуватись під неосвічених «лідерів громадської думки» та селебріті з соцмереж? Для того, щоб нації дебілізувались та голосували за «клоунів»? Обрати їх досить просто. Але наслідки від вибору є страшними. Та й коміки, отримавши владу, не є готовими добровільно готові покидати свій «білий дім».
Звертаюсь першочергово до молоді: читайте, і тоді вами не зможуть маніпулювати. Інакше нас чекає доля деяких бідних арабських країн. Коли мільйони неписьменних та напівписьменних власників нових мобільних телефонів не читають Коран в оригіналі (мудру, миролюбну книжку віршів, яка, до слова, не забороняє вживання вина), а виконують вказівки мул, шейхів, аятол. Останні брешуть, розв’язують терористичні війни, прикриваючись словами Пророка, яких більшість не читала й не прочитає, якщо віддасть власне життя ані за цапову душу.
Поки СЛОВО є БОГОМ, людська істота, що визнає це, залишається ЛЮДИНОЮ. Будьмо людьми!
