Аїда Болівар

Публікацій: 24

Невідомий Єгипет

Egipt: haram halal

Piotr Ibrahim Kalwas

Варшава: Wydawnictwo Dowody na Istnienie, 2015. — 234 p.

Ця книжка потрапила мені на очі випадково, хоч і є польським бестселером, перекладеним на багато мов.  Раджу прочитати зазначений твір усім, хто літає до Єгипту, як на власну дачу, з твердим переконанням, що, окрім «all- inclusive», пірамід та верблюдів, про цю країну нічого не варто знати.

Відвідавши цю країну 15 разів, володіючи арабською мовою, я добре пам’ятаю українських туристів. На жаль, Єгипет в готелі чи в групі з озброєною охороною та Єгипет поза межами ресортів – це дві різні країни.

В часи Хоснія Мубарака, до «арабської весни», в Єгипті панувало мотто: «Туристи — наше золото». Після Мубарака ситуація кардинально змінилась. Країна, де 30 % населення залишаються неписьменними, а радикальний іслам дає єдино вірну відповідь на все, навряд чи буде радіти іноземцям з коштовними смартфонами та напівоголеними жінками…За проминуле десятиліття населення Єгипту збільшилось на 20 мільйонів осіб. Теперішня висока народжуваність єгиптян — це ЗАВТРАШНЯ ТОТАЛЬНА ПРОБЛЕМА усього Близького Сходу, а далі – й Європи.

Рецензована робота повинна бути «must have» для кожного, хто планує відвідати Єгипет чи іншу ісламську країну. 

Автор книги поляк Піотер Кальвас народився в 1963 році у Варшаві, в католицькій родині польського адвоката та політика[1]. Але в молодого Піотра не все складалось ідеально. Він покинув університет, протягом 3 років нелегально працював в Норвегії. Повернувшись до Польщі, Кальвас вирішив спробувати себе в ресторанному та телевізійному бізнесі. І це спрацювало. В 90-х роках по польському TV з величезним успіхом демонструвався серіал «Родина Кепських» (український переклад показував канал ICTV). П. Кальвас став одним з авторів цього шоу. Далі він багато мандрував та писав для популярного видання «Gazeta Wyborcza». Потім польський католик Піотр Кальвас в 2000 році перейшов до ісламу та взяв собі імя Ібрагім (хоча, за словами Кальваса, його релігійні погляди близькі до суфізму [2]). В 2008-му Піотр Ібрагім переїхав з родиною до єгипетської Олександрії. За 8 років, опісля публікації зазначеної книжки, задля безпеки він був змушений назавжди покинути Єгипет та оселитись на Мальті.

«Єгипет: Харам Халяль» — невелика книга, яка вражає тим, що в такому малому обсязі приховані фундаментальні історії, величезні плати інформації, котра шокує. Секрет такого враження полягає у форматі книжки – репортажу з 22 розділів. Кожен розділ присвячено одній конкретній проблемі. Безумовно, не всі частини твору «чіпляють». Але декотрі вражають так, що Єгипет у вашій свідомості вже ніколи не буде арабською казкою.

Епіграфом для твору Піотр Ібрагім Кальвас обрав слова Наджиба Махфуза, єгипетського письменника, лауреата Нобелевської премії в галузі літератури: «В Єгипті більшість людей думають виключно про те, як добути кусень хлібу для їжі; лише жменька освічених людей знає, що означа демократія. Нам потрібно перебудувати всю соціальну структуру Єгипту та переглянути нашу історію» (р. 3).

Завдяки знайомству з цією меншістю  освічених єгиптян автор спромігся розкрити багато «табу»,  про які заборонено говорити та писати.

Кальвас починає з опису власного місця замешкання, Олександрійського району Рушді. Це локація, де мешкає середній клас, розташована на березі моря. З вікна квартири на 11 поверсі автор спостерігає не лише за морськими дельфінами, за сусідом «котрий щодня, ніби в забутті, без одягу  виходить на балкон та вимахує статевим органом» (р. 6), але й за щоденними аваріями на головні транспортній артерії міста  – бульварі Корніш. Єгиптяни не користуються підземними переходами, а перебігають дорогу безпосередньо перед машиною: "Буде на то воля Аллаха, мене не зіб’ють". Керують авто аналогічно: «Несуться розбитою вулицею 150 км на годину, без пасків безпеки, усією родиною, всі гинуть від зустрічі з ліхтарем. Проте це — не ДТП, це мактуб» (р. 36). Мактуб, так судилось, так записано. Мактуб – рафінований фаталізм, передача власного життя в руки Аллаха, зручний спосіб уникнути відповідальності за себе та за інших. Абсолютно все негативне, що відбувається в житті єгиптян, виправдовується  словом «мактуб». Адже так було заплановано, записано Аллахом ще в момент народження будь-якої людини.

МАКТУБ кажуть навіть тоді, коли дівчинка вмирає від сепсису крові після обрізання брудними ножицями, лезом чи ножем. ХІТАН – це жіноче обрізання в Єгипті. Причиною хітану є мізогинія, яка переважає в мусульманських країнах.  Вона виявляється у формі дискримінації жінок, їхнього приниження, насилля над ними. Мізогинія пов’язана з культурою, в котрій чоловіка виховують так, щоб він вважав себе вище жінок. А дівчаток виховують як прислугу чоловіків. Кальвас цитує відомого місцевого проповідника: «Іслам забороняє мужчинам цікавитись жінками поза шлюбом - жінки ведуть на дорогу зла, більшість з них – в пеклі. Коли жінка самостійно виходить з дому, сатана, сатана, сатана…разом з нею» (р. 101). Результатом таких проповідей і є традиція жіночого обрізання, мета якого – не дозволити жінці отримувати задоволення від сексу. За інформацією ВООЗ 130 мільйонів жінок в сучасному світі  стали жертвами обрізання: вирізання клітору, статевих губ та зашивання піхви. Більшість скалічених жінок мешкає в Африці, кожна п’ята з них - єгиптянка. В грудні 2012 року ГА ООН визнала жіноче обрізання порушенням прав людини та закликала заборонити цю практику. Автор констатує – обрізання жінок офіційно вже заборонене у всіх державах, «але нікого це не хвилює» (р.103 ).

На цю тему заборонено говорити. Кальвас важко знаходив співбесідниць. Його підтримували активістки єгипетських ліберальних та феміністських рухів. Без них автор не зміг би  відверто почати говорити про жахливу проблему. Піотр Ібрагім оповідає кілька історій жінок – жертв хітану. Одна з героїнь – семидесятирічна прибиральниця. «Їй робили операцію двічі, першого разу вирізали «мало». Так в Єгипті часто трапляється. Жінка згадувала неймовірні катування. Але власну доньку вона наказала також обрізати. Й старшу онуку також обрізали» (р. 107).

Інша жінка на ймення Рігам дає більш детальний опис: «Я гралась з лялькою, яку мені подарували на день народження. Вдома було багато тіток, бабусь, двоюрідних сестер. Вони дивились на мене, шепотіли, гладили по голові. Раптом жінки забігли в мою кімнату, схопили мене за ноги та руки. Я кричала, кусалась, намагалась вирватись. Батько та брати - зрадники стояли обличчями до стіни, коли мене виносили. Жінки внесли мене в іншу кімнату, де вже чекала знахарка в нікабі. Чорна баба без обличчя, з ножом в руці. Я пам’ятаю той закривавлений ніж. Баба шепотіла якісь сури з Корану.  Мене кинули на ліжко, тримаючи за руки й ноги. Мама засунула мені в зуби шматок дерева. Потім я відчула страшенний біль між ногами і завила… Далі я втратила свідомість. Коли отямилась, лежала на тому ж місці, а мама гладила мене по голові. Я весь час тримала подаровану ляльку. Вона і я були в крові. Того дня мені виповнилось 8 років» (р.112).           

Кальвас вражений цим звичаєм. Але ще більше його вразило те, що 70 % єгиптянок – проти катування дівчаток під час обрізання. Водночас 90 % з них є обрізаними та продовжують страшну традицію. Єгиптянка, котру жорстоко покалічили в дитинстві і щоденно та повсюдно  принижують, повинна вилити власний гнів та образу на більш слабку істоту. Такою жертвою часто стає донька чи онука. «Необрізану дівчину ніхто не візьме заміж. Жорстока материнська помста за себе, покалічену. Маскується за намірами зберегти доньку від «безчестя». Про обрізання дівчат в Єгипті соромно говорити, жінкам важко зізнаватись у власному каліцтві. Але майже кожна жінка перенесла хітан» (р.118). Проблема обрізання стосується й європейських країн. У Великобританії під загрозою бути обрізаними знаходяться більше100 тисяч дівчаток з іммігрантських родин. В країнах ЄС з численними групами африканських, арабських біженців діють «мобільні бригади» арабських «лікарів»  та «марабут» (знахарів), які обрізають дівчаток в хатніх умовах. Хоча в країнах ЄС заборонено обрізати жінок, а у Британії діє цілодобова «гаряча лінія» для дівчат, яким загрожує хітан.

Після прочитання розділу «Пекло для Жінки», який є переломним в книзі, вже неможливо ставитись до єгиптян безтурботно. Стає зрозумілою й метаморфоза, що відбулась з Кальвасом. Раніше він освідчувався в любові до Єгипту. А пізніше сказав, як глибоко зненавидів цю країну. Автор пояснює, що той іслам, який він побачив пізніше, виявився фундаменталістським, мейнстрімовим. Зазначений іслам є загрозою сучасності. Той, хто цього не бачить, є сліпим. В давні часи траплялось, що одна культура та цивілізація мордувала інші. Тепер іслам є такою культурою. Позаяк кожен четвертий мешканець планети є мусульманином. Але, на щастя, ісламу не дадуть здолати ані західну культуру, ані далекосхідну.  

НЕ ВСІ ЗНАЮТЬ, що в єгипетських паспортах є графа "релігія". А за атеїзм можна дійти ледь не до смертної  кари. Не краща доля чекає й мусульман, які вирішили змінити релігію: «Коптам, що переходять в іслам, держава надає охорону. Але для мусульман, які перейдуть в християнство, єгипетське законодавство передбачає кілька років ув’язнення. Якщо їх не вб’ють  співкамерники, це зробить родина, коли віровідступник вийде на волю» (р.174 ).

Єгипет — країна парадоксів. Відсутність знань та освіти примушує молодь вірити всьому, що скажуть літні «шейхи» та «муфтії». Пре освіта не завжди рятує. Автор згадує про одного шейха, що показував, «які рядки Корану допомагають від діареї, а які – від закрепу» (р. 178). Цікавою є історія про салафітського лікаря, який, навіть після навчання на Заході, оглядає хворих жінок виключно через одяг та в присутності родичів пацієнток. Хоча це не заважає йому читати свіжу медичну періодику та літати на навчання до США.

Цей парадокс автор книги підкреслив і в заголовку  «Єгипет: Харам Халяль». Харам - те, що заборонене й грішне. Халяль - те, що дозволене і є  благом. Між «харам» и «халяль» немає пунктуації. Це підкреслює що межа між  ними є дуже умовною. Приміром, мешканка Олександрії, яка вийшла на вулицю в тісних джинсах  та светрику, що закривають все тіло (але підкреслюють принади фігури), з накритою головою є «халяльною». Одначе інша, котра вийшла в закритому просторому платті (що ховає фігуру), але з непокритою головою, отримає ярлик «харам». Засудження викличе жінка з пофарбованими нігтями. Водночас всюди продаються «халяльні» еко-лаки,  використання котрих вітається. Яким чином на вулиці можна визначати, яким лаком пофарбовані нігті? При цьому салафітьский власник косметичного шопу не продасть жінці парфуми. Позаяк за традицією жінка може «пахнути тільки собою», щоб не спокушувати мужчин. Але, якщо від неї все ж пахне неприємно, це «харам». Численні протиріччя створюють страшний симбіоз і роблять життя єгиптян нестерпним.

  Співбесідник Кальваса професор А: «Інтелектуал старої школи, вільно говорить 6 мовами, почесний доктор кількох університетів  є критиком сучасного Єгипту» (р.16). Професор каже: «Сучасний світ є світом Заходу. Ми – архаїчне,  традиційне суспільство, ми спираємось на релігійні догми ...  ментально ми - в Середньовіччі, ... ми зневажаємо Захід, бо заздримо йому. Заздримо через ненависть. Але постійно користаємось його інструментами, адже самі нічого не створюємо та не винаходимо, це замкнуте коло, арабська версія єгипетського ісламу – це жах» (р. 28).

Автор знову й знову підкреслює протиріччя у всьому, якими живе країна. Ця доля не оминула навіть тварин. Іслам наказує піклуватись про всіх тварин. Проте є виняток – собаки чорного кольору. Вважається, що ці тварин є втіленням дияволу. «Їх потрібно вбити, не торкаючись, краще камінням» (р. 12).  Ця ж ісламська традиція каже, що можна вбити чорного пса. Але можна й використати для охорони стада, а «ще пса можна пофарбувати, щоб не був чорним» (р.14 ).

Не помітне піклування про тварин і під час підготовки до свята «Ід аль-Адха». Коли крики нещасних тварин заповнюють квартали, а кров тече по вулицям, як вода. Єгипет хоче крові. Він калічить та вбиває. Цей розділ книги - не для чуттєвих. Опис кривавої щорічної бойні худоби навіть під час читання дає можливість відчути те пекло, в яму звільняється найбільш страшне та гидке, що є в людині. Єгипетський бог радіє мукам, агонії.

 Для П. І. Кальваса не стало відкриттям невизнання єгиптянами голокосту. Але те, що вони захоплюються Гітлером, боляче вразило автора. Піотр дізнався, що після падіння Третього Рейху багато нацистів втекли до арабських країн. Тодішні режими вітали німецьких злочинців. Гітлерівці приймали іслам, отримували арабські прізвища, ставали якісними організаторами арабських армій та спецслужб. В Єгипті нацисти посідали крісла міністрів, були радниками Насера. Автор пише , що на жодній з єгипетських карт немає Ізраїля. Є лишень Палестина та Мадинат аль-Кудс (Єрусалим). Там, де повинні бути Яффа, Ашкелон, Хайфа, Ейлат чи Тель-Авів, зображено пустелю. Пустелю, котра була там 60 років тому. Ані один вчений єврейського походження (з Нобелівських лавреатів) не згадується в підручниках для державних шкіл. Для єгиптян не існує жодного єврея в історії науки чи мистецтва.

В Єгипті полюбляють читати  «Mein Kampf». Тут надихаються Гітлером. Кальвас пише: якщо нацизм відродиться, то станеться це в Єгипті. З ним погоджуються місцеві інтелектуали. Більшість мусульман ненавидить євреїв та Ізраїль. Тому вони відчувають таку повагу до Адольфа Гітлера.

Звісно, є мусульмани, що не вірять в антисемітські нісенітниці та борються з ними, але вони складають меншість.

Натомість агресивна більшість звинувачує євреїв та Захід в усіх  власних проблемах, хворобах. Хоча, якби єгиптяни просто прибрали сміття на вулиці, це звільнило б їх від смороду та антисанітарії. Але вони не можуть. Сміття буде протягом тижнів лежати, смердіти, збирати сотні пацюків. Поки його не приберуть люди из відповідної касти. Єгипетське суспільство надзвичайно кастове та нещире.

«Показуха» — єгипетська риса. Місцеві полюбляють демонструвати «гонор», «релігійність» усім навколо. Автор виокремив показну релігійність єгиптян в окремий розділ про зібібу. «Зібіба» з арабської перекладається як родзинка — темний знак на чоловічій голові. Позначка з’являється не відразу. Вона виростає протягом кількох років в того, хто багато разів на добу б’є чолом в намазлик на підлозі (килимок для молитов). В Єгипті зібібу вважають почесною стигмою. Зібіба виконує й практичну функцію. В консервативних середовищах мужчина з родзинкою в голові – найкращий кандидат на вступ до шлюбу. Коли єгиптянин знаходиться в пошуках жінки, то під час молитви, «коли лише Аллах Бог бачить, він підкладає під намазлик каменюку,  та заробляє помітну «родзинку» за рекордно короткий строк» (р.32). Відповідно, чоловік стає найкращим кандидатом на посаду майбутнього зятя )))  

Якщо критикувати щось чи когось, то робити це треба виключно через любов. Таку пораду дає Піотру Ібрагіму один з його співбесідників — єгиптян. Автор любить цю країну і бажає їй  добра. Одначе, він виявляється безсилим в світі, де все підкорено букві Корану та поділене на чорне й біле, заборонене і дозволене, грішне та святе - на харам і халяль.  Перед нами твір про ірраціоналізм фундаменталістів, міфи й традиції, що руйнують масову свідомість.

Не закликаю читачів відмовитись від відвідин Єгипту чи прилетіти та всього боятись. Я лише раджу мандрівнику дізнатись максимально багато про країну, куди він планує потрапити. Варто бути проінформованим та не бути безпечним. Це не означає боятись, це значить — бути обережним!

[1] Батько письменника — Анджей Кальвас, міністр юстиції Польщі в 2004- 2018 роки.

[2] Суфізм ( ٱلصُّوفِيَّة ), Тасавуф  ( ٱلتَّصَوُّف ), — містицизм в ісламі, насичений ритуальними практиками.