Аїда Болівар

Публікацій: 26

Для тих, хто не читає

Загальновідомо, уміння читати — диво, яким Творець наділив виключно ЛЮДИНУ. Жодна найрозумніша тварина не може навчитись читати, попри потужне бажання. Маю на увазі передовсім собак чи коней.

Проте, в сучасному світі абсолютна більшість двоногих осіб не бажає читати книжки, записавши себе в раби телевізора. Для тієї частини телеманів, яка ще не втратила здатність критично мислити, постійн виникає питання: що подивитись?

У мене також є традиція: щовечора, перед сном, споглядати кіно. Намагаюсь дивитись останні новинки. Сервіс хатнього інтернет-кіно дозволяє самостійно обирати стрічки для перегляду. Не намагаюсь нікого до чогось примусити. Ніколи не мала жодного стосунку до «джинси» (замаскованої реклами). Просто ділюсь власним плей-листом останнього місяця.

1. Хедлайнером літа виявився міні-серіал «Дев’ять незнайомців» (Nine Perfect Strangers), екранізація твору австралійської письменниці Ліани Моріарті.

Раніше я бачила телевізійну версію її роману "Велика маленька брехня". Перша частина мені не сподобалась. А ось другу частину, де в головній ролі – оскароносна інтелектуалка Меріл Стріп, раджу подивитись всім. Фільм про те, що не варто возвеличувати власних дітей. Адже ми їх не знаємо Батькам потрібно не обожествляти власних чад, а вчасно відпускати в самостійне плавання океаном життя. Дивіться розумну філософську другу частину «Великої маленької брехні».

Черговий фільм за твором відомої австралійки не виправдав сподівань Кіно про те, як 9 незнайомців прибули на курорт типу «ретріт» для того, щоб змінити власне життя. Ніколь Кідман грає російську бабу (власницю курорту), примітивно та неприродньо. Абсолютно все штучно притягнуто за вуха. Фільм викликає відразу. В США цей кіно-твір чекало гучне фіаско. Не витрачайте час надаремно – не рекомендую це кіно для перегляду.

2. Наступним виявився міні-серіал цього року "Білий лотос" із зірковим американським складом акторів та чарівними краєвидами. Десь на Гаваях існує курорт White lotus, куди прилітають вочевидь різні люди. Їх зустрічає не менш оригінальний персонал. Усі герої є доволі специфічними. Серед них, як в реальному житті, немає всуціль поганих (bad boys) чи тотально позитивних (good boys) – у всьому напівкольори. В кожного протягом тижня розгортається історія життя, яка примушує їх щось сприйняти, а щось відкинути. Глядач разом з героями робить усвідомлений вибір. На перший погляд фільм не сподобався натуралізмом. Коїтус геїв, використання подорожньої сумки для залишку калових мас ворогу…це вже занадто. Але далі кіно зачепило глибоким та правдивим розкриттям «американської мрії», майстерним тролінгом практично всіх західних стандартів успіху. Серіал варто подивитись для кращого розуміння інших людей.

3. Топова прем’єра кінця 2020 року "Супернова" (Supernova) відверто розчарувала. Попри виконання головної ролі моїм улюбленим актором Коліном Фертом. Я виявилась неготовою бачити "містера Дарсі" в ліжку з іншим мужчиною, хоча і не належу до табору гомофобів.

Фільм розповідає про 25-річне кохання двох геїв, один з яких захворів на ранню деменцію. Це прощання з коханою людиною, міркування про життя після смерті друга... Фільм, звісно, потужний, але важкий власне болем та натуралізацією. Автори цього кіно претендують на Оскар. Але я не раджу дивитись зазначений твір – дуже боляче.

4. Відкрийте для себе французький міні-серіал 2019 року "Мама не права" (Maman a tort). Хоча я б переклала більш коректно — "Не та мама". Неочікувано вчитель розповідає поліції, що 4-річна дитина говорить про якісь нереальні речі. Починається слідство. Ви не зможете відірватись від екрана. Розв’язка сюжету порадувала. Позаяк я вважаю, що не завжди  злочинець повинен отримати покарання. Особливо, коли він також є жертвою. В серіалі трапився саме той випадок, коли все стало справедливим не за юридичним законом, а за законом людської моралі. Добре кіно!

5. Вчора та позавчора споглядала німецьку цьогорічну новинку — серіал "8 свідків" (8 Zeugen) У фільмі немає жодного екшену, працює доктор психології (спеціалізація «пам'ять та правдивість спогадів»). Довжина кожної серії складає пів години. Цікаво слухати діалоги та слідкувати за роботою профі. Власне й сама можу працювати «профайлером» в розслідуваннях злочинів. Проте українська поліція ще не доросла до німецького рівня. Тут нікому не потрібні спеціальні знання :( У серіалі все було таким напруженим, що я не могла відволіктись, до останньої серії. Однак, на жаль, наприкінці все виявилось штучно «висмоктаним з пальця». У реальному житті так не буває, навіть в Німеччині. Особливо в педантичній ФРН. Висновок — розчарування. Хоча сама ідея була оригінальною. Але з фіналом якось не склалось.