Спочатку мені здавалось, тема Добра та Зла є безкрайнім полем для вигадок й дискусій, яким забракне місця навіть в товстій книжці. Проте, все виявилось меншим за обсягом аніж кримінальний кодекс, в якому регламентовані покарання за спричинення супер-зла (кримінальних правопорушень).
Життя є доволі простим процесом. Його ускладнюють люди: заздрістю, ненавистю, жадібністю та брехнею. Саме ці риси формують основу "зла", антоніми вище згаданого непотребу об’єднуються в "добро".
Направду межа між Добром і Злом є доволі тоненькою, непомітною. Як немає абсолютно "чорного" чи "білого", так і відсутнє добро або зло в чистому вигляді. Адже якщо комусь щось додалось, то по Закону Природи у когось воно зникло. Не випадково від часів появи Людства практично усі Основні Поняття мали й зворотну, протилежну сторону. Навіть Бог мав два обличчя: він і допомагав, і карав (доволі жорстоко). Людина була створена «по образу Бога». Тобто, одвічна невизначеність є характерною і для людини, а не лише для богів. В кожному, навіть надзвичайно позитивному індивідуумі, є і темна сторона. Вона може виявитись в стані афекту, чи в горі або в інших екстремальних ситуаціях. Водночас в найстрашніших вбивць може бути присутньою Людяність дотично улюбленого пса, матері, бабусі…
Чітко окреслених ПОНЯТЬ ДОБРА й ЗЛА в загальному цивілізаційному просторі вже НЕМАЄ. Тобто, коли Людина творить Зло, вона завжди себе виправдовує. Для особи-виконавця злий вчинок завжди є необхідною дією. А «злом» в чистому розумінні ця дія (чи бездіяльність) є виключно для «жертви». Зло вічно народжує тільки саме себе. Процес відтворення зла є найбільш ефективним з усіх способів розмноження.
Релігійні, соціальні, культурні відмінності стали настільки потужними, вони проклали такі грандіозні прірви поміж людьми, що Добро та Зло стали суто індивідуальними поняттями. В кожній освіченій (як їй здається) людині є власний кодекс моральних цінностей, табу, розуміння Добра/Зла. Нажаль, далеко не завжди те, що один вважає злом чи благом, дійсно є таким для іншого. Саме тому ми самостійно визначаємо, хто до нас ближче та рідніше, з ким ми бажаємо бути поруч, а кого інтуїтивно відштовхуємо. Навіть в дуже приязних стосунках поміж людьми виникає охолодження та непорозуміння. Коли продукується той чи інший вчинок з наступною реакцією, це пов’язано з тим, що навіть рідні люди не вміють розкрити власний «Кодекс життя». Де зрозуміло пояснено, що – погано, а що – добре. Себто, поняття "Добра або Зла" є доволі індивідуальним, інтимним.
Саме так. Адже обрати все відразу Людина не може. Ми не обираємо Народження. Але здатні обрати власний час Смерті, якщо забажаємо. Людина для себе самостійно вирішує, що є добрим чи злим. Кохання ми також обираємо. Спочатку – лише на підсвідомому рівні. Надалі розумній жінці чи мудрому чоловікові ДО СНАГИ закохатись в необхідну людину. Невтаємничені плутають поняття Пристрасті, Закоханості, Справжнього Кохання. Саме тому через нерозуміння цих абеткових істин з ім’ям Кохання пов’язано багато Зла. Насправді йдеться не про Кохання, а про злочини Пристрасті, Жадібності, Егоїзму, Марнославства, Помсти.
Для глибоко віруючих людей поняття Добра асоціюється з Богом. Це вражає, позаяк з іменем Творця пов’язана значна кількість релігійних воєн, вбивств. Нещодавно Магрибський Інститут Теології (Марокко) здійснив дослідження та з’ясував, що в Бога вірять ті, у кого присутній низький рівень довіри до інших людей; у кого освіта – нижче середнього рівня; ті, хто реально продукує безліч поганих вчинків. У Бога вони шукають багатовікову індульгенцію, адже він завжди все й усім прощає. Тобто, виробляю все, що заманеться, потім зустрічаюсь зі священником, каюсь, роблю щедру пожертву і можу вчиняти буд-які злочини й надалі. Британський університет Реддингтона встановив, що 86 % злочинів здійснюють люди, які вважають себе «глибоко релігійними».
Навіть кілька сторічь тому в інтелектуальних колах того часу (ордени: "Тамплієри", "Масони", "Розенкрейцери", "Опус Деі", "Лицарі Фатіми") існував суворий розділ між Божим Провидінням та Особистим вибором. Основні молитви та мотто починались наступним чином: "Нехай допоможе Бог та не втрутиться Людина», «Непотрібно, щоб допомагали, треба, щоб не заважали». До слова, останнім принципом керувались «Розенкрейцери», до котрих належали тогочасні генії Ісаак Ньютон, Френсіс Бекон та інші, завдяки яким Наука зробила грандіозні відкриття. Вже тоді існувало непохитне розуміння особистої відповідальності (яку не варто перекладати на Бога, обставини, батьків, ворогів тощо) за власний життєвий вибір.
Більшість засуджує сучасний світ за відсутність в ньому чітких рамок "Добра/Зла", водночас не розуміючи, що будь-яка дорога та зміни починаються з СЕБЕ КОХАНОГО! У власних дурницях люди готові звинувачувати будь-кого, окрім себе. Вони відмовляються відповідати за сій вибір та виправляти помилки. Для багатьох персонажів і помилок немає. Позаяк себе вони бачать виключно зразковими ідеалами.
Можливо, Світ став би краще, якби люди могли довіряти один одному. Коли заздрість зникла б, а разом з нею і правило: "Людина може пробачити злочин ворога, але не благодіяння друга". Може ми припинили б виправдовувати себе і називати «зло» вимушеною мірою, а будь-яке "добро" вважати глупством?
Нині більшість землян є неосвіченою масою, яка в конкретному місці та часовому відрізку ставить собі за мету «їсти, пити, розмножуватись», тобто сидіти на нижньому ступеню «піраміди Маслоу». Ці двоногі істоти нічим не відрізняються від ссавців, окрім уміння говорити.
Людство забуває, що все, що зветься науковим та культурним надбанням цивілізації, було створене людьми з кваліфікацією «білих ворон», відмінних від сірої більшості. Саме ці оригінали – пловці проти течії і створили те, що ми нині маємо та чим іноді захоплюємось. Якщо все, чого бажає людина, вкладається в речення «їсти, пити, злягатись», то чи потрібно перенаселення Землі ось такими «гризунами»? Адже пацюків ми знищуємо. Кому потрібні людські істоти без мотивацій, думок, моральних цінностей, існуванням котрих керують виключно інстинкти? Чи можливо створити Світ, де буде вповні регламентоване розуміння Добра та Зла і всі люди почуватимуться щасливими? Можливо, адже й нині існує «індекс щасливих країн», де в більшості громадян є чітке однозначне усвідомлення, що є добрим, а що є злим.
Україні в найближчому майбутньому такого рівня громадянства не досягнути. Але можливо навіть в межах несприятливого соціуму створювати власне коло людей – однодумців зі спільними моральними цінностями. Там можна й потрібно мати власну думку, а не наслідувати громадські тренди, там «сумнів – данина істині». Тоді й «Добро/Зло» стануть не пустими словами, а життєвим дороговказом, як треба жити, і як чинити не варто.
Тисячі книг, фільмів, інших творів мистецтва насичені атмосферою «квенчу» (поєднання чорного та білого, добра й зла, народження/смерті). Проте жоден з цих витворів не може бути істиною в останній інстанції. Позаяк їх скреативила Людина, з власними гріхами та чеснотами. Не повинно існувати кумирів, поклоніння, очарувань. Тоді й не виникатимуть розчарування від завищених очікувань.
Кожен повинен виключно для Себе створити градацію Добра й Зла, знайти та об’єднати однодумців. Лише тоді, шляхом спроб та помилок можна дійти до створення чогось вартісного, унікального. Яке згодом, як діяння Да Вінчі чи Гітлера, Людина буде приймати або відкидати.