Перечитую роман Валер’яна Підмогильного «Місто», оприлюднений в 1928 році. Порівнюю ту Україну (в складі Росії - СРСР) і теперішню. Щоб усвідомити, хто ж насправді знаходиться на суспільному маргінесі протягом усіх 30 років відновлення незалежності України. Російськомовні: олігархи, власники банків та металургійних комбінатів, корумпогенних державних посад, спортсмени – мільйонери чи україномовні: випускники сільських шкіл, які служать касирками та охоронцями в супермаркетах російських олігархів або комбайнерами агрохолдингів (кінцевими беніфіциарами котрих є юридичні та фізичні особи з РФ). І перші, і другі є власниками абсолютно однакових паспортів держави на ймення Україна. Як перевтілюються пересічні українці, потрапляючи в міста-мільйонники, де успішним (український синонім – «багатим») може бути виключно російськомовний українофоб?
Починати відновлення чи розбудову української держави потрібно було з правди. Тим паче, постійно спекулюючи на місцевому християнстві, що володіє тисячолітньою історією. У Євангелії від Івана (Яна) написано: «І пізнаєте правду, і правда визволить вас». В Євангелії від Матвія (Матея) є рецепт для успішної ідентифікації фарисеїв – брехливих пророків. Пізнати їх можна не за словами, а за плодами їхніми (справами). Три десятки років громадяни України, дві третини яких називають себе християнами, ледь не щодня чують ці тисячолітні істини. Чують та пропускають повз вуха.
Подивіться на агітацію перед референдумом 01.12.1991 року під кутом Біблії. Серед тодішніх 52 мільйонів мешканців України етнічні українці складали 37 мільйонів. Щоб переконати не українців голосувати за незалежність УРСР, ніхто не говорив про віковічне право українців – державотворчої нації на відновлення власної держави в боротьбі з російськими окупантами. В південно-східній Україні вся дореферендумна агітація виготовлювалась російською мовою. Гуманітарні питання було заборонено порушувати. Головним аргументом голосувати «за» був ковбасний Ось вийдемо з СРСР, і рівень життя (зарплати, пенсії) різко підскочить вгору. А росіяни в незалежній Україні будуть жити краще, аніж в Росії. Відповідно євреям в Україні стане ще краще, аніж в Ізраїлі. Всі й надалі будуть використовувати російську мову в якості знаку якості, приналежності до вищої касти.
Остання обіцянка виявилась єдиною, яку влада України старанно виконувала протягом усього тридцятиріччя розбудови держави. Для когось. Лише не для українців. З шести президентів електорат обирав лише трьох, які назвали себе українцями: Л Кравчука, В. Ющенка, П. Порошенка. Л. Кучма до власного президентства писав в анкетах, що він – росіянин. В. Янукович, син білоруса та росіянки, завжди вважав себе росіянином. В. Зеленський навіть після інавгурації продовжує вважати себе російськомовним євреєм на посаді українського президента. Всі ці керманичі, окрім Л. Кравчука та В. Ющенка, в побуті завжди були російськомовними. Ніхто з них не приховував, що з власними дружинами – росіянками, дітьми «українські» президенти завжди спілкуються виключно російською мовою. За цей час кількість етнічних українців серед населення України збільшилась з 75 % до 82 %. Проте ці 82 % категорично не бажають бачити власним очільником українця. Цей феномен незрілості нації ще будуть вивчати в світових університетах. Якщо Україна припинить власне існування в якості незалежної держави.
В квітні 2014 року розпочалась чергова російсько-українська віна за незалежність України. Російські збройні сили прийшли на територію України захищати росіян та російськомовних. Тобто, тих, хто хоче в нашій країні й надалі називатись терміном, вигаданим ФСБ. «Ми тоже українци, но руцкояичнииє» отримали власного речника — Юрія Бірюкова, який й від служби у війську «відкосив», купивши, з його слів, в 1993 році довідку в Миколаєві за 100 баксів, і завжди публічно виступав виключно російською мовою. Армовір в одному флаконі, як мовиться. Цей найбільш відомий радник президента Петра Порошенка не соромився стверджувати, що більшість українських вояків на східному фронті є російськомовними. Як Бірюкови, Ківи, Авакови… І шість мільйонів росіян з 38 мільйонів українських громадян на підконтрольній уряду України території вірили, що ніхто не буде зазіхати на їхнє панівне становище в цій державі.
Так було до липня цього року, коли у місцевих росіян (членів УКРАЇНСЬКИХ національних збірних, акторів, співаків, чиновників тощо) не розпочались фантомні болі за втраченою гегемонією. Біль поки маленький. Проте балачки на кшталт «спорт поза політикою, мистецтво поза політикою» «мнє нада сємью карміць» усе частіше кваліфікуються як колаборанство, проституція.
Від 16.07.2021 року в Україні розпочався черговий етап втілення закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Зокрема, мова українських ЗМІ відтепер повинна бути державною. Навіть, коли оприлюднюється інтервю з олімпійським призером з української збірної, який принципово відмовляється говорити українською мовою.
Ст. 10 вище згаданого закону, як і норми «старих» законів «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», вимагають від місцевих депутатів, державних службовців безумовного володіння українською мовою. Під час прийому на роботу чи просування по службі на більш високу посаду претендент повинен надати конкурсній комісії, кадровій службі сертифікат (посвідчення) про знання державної мови. До слова, ніхто не скасовував і ст. 10 Конституції України, яка стверджує, що в Україні існує одна державна мова — українська.
Чи можу я особисто повчально звертатись до хохлів, русаків, малоросів та інших маргінальних створінь з українським безвізовим паспортом в кишені? Можу. Не маючи жодного (!) етнічного стосунку до української чи якоїсь іншої слов’янської нації, я самостійно вивчила українську мову. Щоб, отримуючи в 1996 році український паспорт, не червоніти від незнання державної мови.
В усіх європейських університетах, де я викладала, мене сприймають виключно як українку, якою б мовою з 12-ти доступних мені я не спілкувалась. В далекому 1992 році Україна відмовилась позначати етнічну приналежність в паспортах. Усі власники наших аусвайсів за межами України є українцями та українками. В тому числі і російськомовні хвойди, котрі фотографуються «наголяса» в ісламських країнах. Ви не зможете переконати арабів, що ці дівчата не є українками, поки не позбавите їх громадянства. Український паспортний безвіз притягує в країну різноманітний людський непотріб, на додаток до місцевого.
Усім росіянам з українськими паспортами раджу не скиглити, а вивчати українську мову та не пишатися власною обмеженістю в контексті володіння лише однією мовою (російською)! До речі, на заробітках в Польщі вам достатньо пів року, щоб заговорити польською. Хоча поляки та росіяни – не один народ. Якщо вірити вашому ідеологу В. Путіну...
