A Thousand Brains: A New Theory of Intelligence
Jeff Hawkins
Basic book, New York, 2021, — 288 p.
Означена книга стала бестселером кінця 2021 року в доволі нестандартний спосіб. Відомість їй принесло те, що Білл Гейтс вніс її до списку кращих 5 книг минулої зими. Це надало роботі моментальну відомість. А рецензія від самого Б. Гейтса призвела до того, що книжка побила усі рекорди продаж й стала бестселером за версією Financial Times.
Автор твору Джефф Хокінс — бізнесмен, вчений, винахідник. Він є співзасновником Numenta, дослідницької кампанії, що спеціалізується на вивченні мозку та штучного інтелекту. Раніше Джефф створив Інститут неврології Редвуду (що вивчає неокортекс) в Каліфорнійському університеті Берклі. Він також заснував дві кампанії з виробництва мобільних комп’ютерів: Palm та Handspring. «Тисяча мізків» — друга книга Д. Хокінса. Попередня робота «Про інтелект» була оприлюднена в 2004 році.
Передмову до рецензованої книжки написав легендарний в західному світі біолог Річард Докінз. Він вважає, що книга перетворить ваш мозок у вир….провокаційних ідей. Це більше схоже на рекламу, а не на об’єктивну правду.
Хокінс пише: «В Штучному Інтелекті немає «я». Комп’ютери дійсно можуть перемогти гросмейстера, але вони не знають, що шахи — це гра». Автор переконаний в тому, що ми не можемо досягти рівня штучного інтелекту. Допоки не зрозуміємо ту частину людського мозку, котру він назвав неокортексом, що складає 70 відсотків мозку людини. Неокортекс відповідає майже за все, що пов’язане з інтелектом, приміром здатність говорити, створювати музику, вирішувати складні завдання.
Хокінс багато цитує чужі роботи, зокрема, наукові праці нейробіолога Вернона Маунткасла. Автор говорить, що складність відповідей на питання про роботу мозку викликана некоректністю власне картини діяльності мозку. В книжці Хокінс застосовує радикально новий підхід у дослідженні мозку. Його теорія інтелекту тисячі мізків полягає в тому, що людський мозок організований у тисячі й тисячі окремих обчислюваних одиниць, що називаються кортикальними колонками. Всі ці стовбці однаково обробляють інформацію, що надходить із зовнішнього світу. Кожен з них вибудовує повну модель універсуму. Але позаяк окрема колонка по-різному пов’язана з іншою частиною тіла людини, кожна колонка має унікальну систему відліку. Мозок упорядковує всі ці моделі, влаштовуючи голосування. Головне завдання мозку – не в тому, щоб вибудувати одну думку, а в тому, щоб управляти тисячами окремих думок, які виникають у нього в кожну секунду часу. Автор вважає, що намір вчених зрозуміти інтелект обмежується з’ясуванням того, що робить корковий стовп та як він це робить. Насправді коркові стовпчики працюють паралельно. Кожен з них здійснює окремі передбачення про те, якою буде наступна сенсорна інформація. Себто, кожен стовбець функціонує, як окрема навчальна машина. Автор переконаний, що основна функція кори головного мозку полягає в тому, щоби робити постійні передбачення про світ, коли ми рухаємось в ньому. С кожним рухом неокортекс передбачає, яким буде наступне відчуття, пише Хокінс. Якщо автор правий в тому, що єдиним шляхом до створення загального штучного інтелекту є відтворення роботи неокортекса, це означає одне — малоймовірно, що розумні машини зможуть колись підкорити собі людську расу. Позаяк неокортекс працює інакше, аніж ті частини мозку, котрі сформувались набагато раніше та керують нашими первинними емоціями, інстинктами. Вчений говорить, що розумним машинам потрібна модель світу та гнучкість поведінки, що випливає з цієї моделі. Але машинам не потрібні людські інстинкти виживання та продовження роду! Ми зможемо створювати машини, які виробляють логічний, раціональний неокортекс без необхідності обертати його навколо «старого» мозку, який є «неосвіченою твариною», запрограмованою на страх, жадібність, ревнощі та інші людські гріхи. Ось чому Хокінс відкидає ідею втрати людського контролю над машинами, котрі вони створюють. На жаль, нам все ще потрібно турбуватись про темну сторону штучного інтелекту. Навіть коли розумні машини відтворюють тільки «новий мозок» та нічого не знають про «старий мозок», деякі люди все одно спробують використати їх з негідною метою. Такою є людська природа. Хокінс зможе переоцінити деякі зі складних проблем нейронауки. Приміром, чому біль повинен бути болючим, щоб приносити користь; як нам зрозуміти, що наша точка зору на речі змінюється, коли ми рухаємось навколо неї; чому ми можемо бути у свідомості, але окремі частини нашого тіла — ні. І як тільки ми зрозуміємо, яким чином працює мозок, нам буде набагато простіше створити його самостійно.
Поєднуючи передову теоретичну неврологію з амбітною програмою для цифрового розуму завтрашнього дня, «Тисяча мізків» пропонує революцію у вивченні інтелекту. Одначе, не всі частини книжки є однаково цікавими. Книга поділена на три частки: 1. Нове розуміння мозку, 2. Машинний Інтелект, 3. Людський Інтелект.
Я раджу читачам зосередитись саме на першій третині книги. Тут презентується модель неокортекса, створена автором, його компанією та провідними дослідниками. Наш мозок складається з двох частин. Старий, рептильний мозок, або задній мозок, є гетерогенним, сформований з кількох диференційних часток, таких як повздовжній мозок, міст, мозжечок тощо. В неокортексі, який є і усіх ссавців і лише в них, виникає наш «просунутий інтелект». Він є структурно однорідним: будь-яка його частка виглядає так само, як й інша частина. Хокінса познайомив з цим фактом Вернон Маунткасл, американський нейробіолог. Він й надихнув Джеффа на більшу частину роботи. Сотні тисяч нейронів неокортексу обіймають простір розміром з рисове зерно. Вони з’єднані поміж собою майже мільярдом синапсів через кілометрів «кабелів» — аксонів і дендритів. В різних частинах неокортексу відбувається безліч різноманітних дій, й їх різнить не структура, а зв’язки. Коли ми вчимося, ці зв’язки зміцнюються. Коли ми щось забуваємо, вони слабнуть. Головними одиницями неокортексу є коркові стовпці. Кожен стовпчик налічує більше сотні нейронів, а в неокортексі є від одного до двох мільйонів стовпців. Розуміння теорії Хокінса полягає в тому, що коркові стовпці прилаштовують системи відліку до об’єктів у світі, а також до абстрактних понять. Є стовпці «що», які прикріпляють кадри до зовнішніх об’єктів, і є стовпці «де», котрі кріплять кадри до вашого тіла. Це дозволяє вашому мозку розуміти, де він знаходиться в світі та орієнтуватись в ньому. Недолік полягає в тому, що автор вважає: ЛИШЕ РУХ потрібен для інтелекту. Насправді це не зовсім так. Однією з надпотужних можливостей неокортексу є те, що він може вмикати власне обладнання для моделювання. По суті, «рух» через новий досвід, розумові експерименти, взагалі без фізичного руху. І неокортекс робить це кожного моменту власного функціонування.
Друга частина книги не про те, як працює мозок, а про те, чи буде розвиватись штучний інтелект людського рівня, чи не є він загрозою, і як саме людство повинно обходитись з нащадками.
Відзначаю напрочуд антропоморфний погляд автора на інтелект. Він вважає, що єдиний спосіб для організму бути розумним — робити те, що робить наш мозок, і виконувати саме так, як він. Джефф не вірить в загрозу людству з боку Штучного Інтелекту. Хокінсу варто пригадати дослідження професора Стюарта Рассела про те, що розумна машина без цілей була б доволі безсенсовою, а машина з головними цілями буде мати й інші другорядні цілі, в тому загалі й намір продовжувати існувати задля досягнення головної мети — і здобути ресурси, що допоможуть машині досягти головної мети.
Далі відзначу, що друга частина книги є лише доволі поверховою сумішшю примітивної наукової фантастики та політичних позицій. На кшталт: глобальне потепління є нерозумною вигадкою, а фемінізм — новим розумним мозком. Автор – інженер висміює авторитетних філософів, навіть не вивчивши їхніх робіт. Приміром, ми читаємо думки Джеффа про колір та свідомість, розуміючи, що він не знайомий з фізикою кольорового зору. ВЗАГАЛІ. Автор примітивно розуміє приказку американських рітейлерів «Якщо ти такий розумний, покажи власні гроші». Тобто, не багата (матеріально) людина взагалі повинна бути німою, на думку автора, мультимільйонера, що навіть не уявляє екзистенціальної загрози людству від машин. Помилково вважати, що у пристроїв з штучним інтелектом не буде «старого мозку», який шкодить (отримує задоволення від роботи, кохання, мотивує нас для виживання…) Це дурниця. Машини з штучним інтелектом будуть поза жодним сумнівом мати «старий мозок». Хочете побачити це? Подивіться в дзеркало! Так, як наш старий мозок все ще домінує над нами, він аналогічно буде домінувати над ШІ, використовуючи наш неокортекс в якості проксі-серверу.
Друга частина книги є примітивною агітацією на користь розумних машин. Автор говорить про інтелектуальні машини, але не повідомляє , як досягнути такого інтелекту, безпечного для людства. Забагато гіпотез при малій кількості наукових даних або реальності.
Третій розділ книги….важко коментувати. Бо він є відступом від досліджень мозку та інтелекту. Одначе цей відступ боляче зачепить більшість людей, які цікавляться (з різною метою) як працює наш мозок. Хокінс не планує продовжувати наше життя перезавантаженням чи подібними хитрощами. Автор вважає, що людство вимре і, якщо мешканці інших планет ніколи не дізнаються про нас, наше існування було абсолютно марним та непотрібним.
Натомість я вважаю, що ми все ще знаходимось на початковій стадії розуміння людського мозку в порівнянні з будь-якою іншою частиною нашого світу. Невідомо, чи витримає теорія тисячі мізків Хокінса експериментальну перевірку. Нині ми не відаємо, як створ ти коркові стовбці з допомогою цифрових технологій.
Книга Хокінса — його особиста політична, культурна, атеїстична точка зору. Автор самовпевнено пише: «Я вірю в правильні речі, бо у мене немає помилкової свідомості». Третя частина твору переповнена кепкуванням, агресією на адресу віруючих осіб. Хоча віра людини в рай не означає, вона завтра стане терористом-смертником. Не розумію, який хосен в цій 3 частині книжки? Навіщо автор присвятив цілу главу перенаселеності планети, яку можна вирішити дозволом усім жінкам будь-де та будь-коли робити аборти. Чому ця глупота опинилась в книжці про теорію інтелекту? Так наказав спонсор видання?
Читачам пропонується правдива, хоча і неповна, теорія про те, як розум може виникнути в нашому мозку. Більшість деталей реалізації не досліджено. Одначе, слідкувати за ходом думок автора в першій частині книжки цікаво. Бо з’являється можливість сформувати свою власну теорію про мозок. Друга частина твору – набагато слабіше. А третя — взагалі зразок графоманства. На одному з американських форумів про книжку написано наступне: «Третя частина присвячена виключно думкам автора стосовно політичних, релігійних та соціальних питань, що не мають ані жодного стосунку до його досліджень. До кінця книжки він переконав мене, що, швидше за все, не є розумною людиною».
Особисто автор в першій частині книги визнає, що міг би закінчити власний твір на цьому місці. Але він цього не робить (через спрагу слави та гонорарів). Натомість Джефф заглиблюється в проблеми людського інтелекту, іноді демонструючи брак базових знань. Популярність цієї книги — результат відмінного маркетингового ходу. Достатньо було оприлюднити брошуру обсягом 14 сторінок про нову теорію мозку і спробувати її довести, а не знецінити.
Аїда БОЛІВАН, докторка наук