Якщо Україна планує інтегруватись в Європу, ми повинні починати цікавитись європейською історією, культурою. Пропоную черговий короткий допис про частинку Франції, яка продовжує допомагати раїні. Звісно, ми хочемо збільшення обсягів цієї допомоги, особливо у військовому аспекті, від країни що разом з Німеччиною заблокувала вступ України до НАТО в 2008 році. Але вже що є, то є. Отож, продовжуємо вимушено мандрувати Францією.
Сен-Жан-Кап-Ферра колись був відомий як Кап-Сен-Соспір, названий так на честь ченця шостого століття, який жив у цьому районі. У восьмому сторіччі історія Сен-Жан-Кап-Ферра змінилася, коли сарацини захопили це місце. Вони до одинадцятого віку використовували його як базу для піратства. В 1388 році територія Сен-Жан-Кап-Ферра з усім графством Ніцца була передана за договором герцогам Савойським.
Історія Сен-Жан-Кап-Ферра розповідає, що герцог Еммануель Філібер Савойський побудував форт у Сен-Оспіс у 1561 році, щоб захистити узбережжя від загарбників. Форт був зруйнований в 1706 році герцогом Бервіком (Бастардом англійського короля Якова та герцогині з дому Мальборо), коли Ніцца була окупована французькими військами короля Людовіка XIV.
Протягом наступного століття історія Сен-Жан-Кап-Ферра зазнавала змін. Територія, що офіційно була частиною Королівства Сардинія, іноді окупувалася французами. Місцина була повернута Сардинському королівству в 1814 році після зречення Наполеона.
У 1860 році графство Ніцца було остаточно передано Франції за договором. Острів став магнітом для королів та багатих відвідувачів, що відкрило нову еру в історії Сен-Жан-Кап-Ферра. Невелике рибальське село Сен-Жан стрімко розросталось і до 1904 року перетворилося на самостійну комуну з рештою півострова, відокремлену від сусіднього Вільфранш-сюр-Мер.
На початку двадцятого століття король Бельгії Леопольд II володів маєтком на Кап-Ферра і збудував кілька будинків та штучне озеро. Основною резиденцією є Вілла де Седр, яка належить Марньє-Лапостолю (засновнику Гранд Марньє) з 1924 року і нині є ботанічним садом під назвою Ботанічний сад Ле Седр.
У 1905 році Беатріс Ефруссі де Ротшильд обрала Кап-Ферра для будівництва палаццо в тосканському стилі, нині відомого як музей Вілла Ефруссі де Ротшильд.
Вілла Ефруссі де Ротшильд, також звана Вілла Іль-де-Франс, спроектована французьким архітектором Аароном Месією, була побудована між 1907 і 1912 роками.
Шарлотта, більш відома як Беатріс, народилася в Парижі в родині банкіра Альфонса Джеймса де Ротшильда (1827–1905) та Леонори де Ротшильд (1837–1911), дочки Лайонела де Ротшильда. Відомо, що Ротшильди одружувалися тільки з близькими родичами, щоб запобігти відтоку грошей з родини.
У 19 років Беатріс вийшла заміж за Моріса Ефруссі (сина єврейських банкірів з Одеси). В 1902 році двоюрідний брат її чоловіка Теодор Рейнах почав будівництво вілли в грецькому стилі в Больйо-сюр-Мер на території, яка стала відома як Французька Рів'єра. Відвідавши його віллу Керілос, баронеса Ефруссі де Ротшильд закохалася в цей район і придбала ділянку землі площею 17 акрів (69 000 м2) на мисі Ферра, де вона й збудувала розкішну віллу у венеціанському стилі, в Гоу Ротшильд. Вона наповнила його багатьма своїми колекціями і створила власний приватний зоопарк.
Вілла оточена дев'ятьма садами, кожен має свою тему: французький, іспанський, японський, флорентійський, провансальський, екзотичний, кам'яний сад, розарій та севрський сад. Вони були створені між 1905 та 1912 роками під керівництвом ландшафтного архітектора Акілле Дюшена.
Сад був задуманий у вигляді корабля, на який можна було дивитися з лоджії будинку, схожого на місток судна, щоб з усіх боків виднілось море. Він був натхненний мандрівкою, яку вона здійснила на лайнері «Іль-де-Франс». Тому віллі дали це ім'я. Тридцять садівників, які доглядали сад, були одягнені як матроси, у беретах з червоними помпонами.
Французький сад є найбільшим. Поруч є тераса з підстриженими деревами. За терасою знаходиться парк з пальмами та довгим басейном, прикрашеним фонтанами, водяними ліліями. У дальньому кінці парку знаходиться пагорб, вкритий кипарисами, що оточує сад-копію Храму Любові з палацу Малий Тріанон у Версалі.
Хоча цей сад сповнений печалі, шлюб Беатріс та Моріса виявився катастрофою. «Нагородивши» молоду дружину сифілісом, Моріс назавжди позбавив їх можливості мати дітей. Через власну пристрасть до азартних ігор він зменшив родинний гаманець на величезну суму, в перерахунок на сьогодення це 30 мільйонів євро. В день свого офіційного розлучення Беатріс влаштувала одну з найграндіозніших вечірок того часу. Тому дуже символічно, що на схилі під храмом є каскад води у вигляді сходів, які впадають у великий басейн, бо все утікає як вода…
Сходи з французького саду спускаються до кола садів на нижньому рівні. В іспанському саду є тінистий внутрішній двір та фонтан з ароматичними рослинами, каталонськими амфорами, а також гало-римською лавою. Флорентійський сад, що виходить на вулицю Вільфранш-сюр-Мер, має парадні сходи, штучний грот і ефеб з мармуру. За Флорентійським садом знаходиться лапідарний або кам'яний сад з безліччю горгулій, колон та інших архітектурних елементів середньовічних будівель. У японському саду є дерев'яний павільйон, міст та ліхтарі. В екзотичному саду ростуть гігантські кактуси та інші рідкісні рослини.
До нього тулиться рожевий сад зі статуєю, оточеною колонами, де переважає рожевий, улюблений колір власника.
З декількох вікон, розташованих на східному боці вілли, видніється сад із місцевими рослинами Провансу, через який видно на іншому березі ту саму віллу, яка колись надихнула Беатріс на побудову власної. Вілла Керілос, з грецького слова kerylos означає Зимородок, який у античній міфології вважався птахом добра.
Вілла була побудована на початку 1900-х років французьким археологом Теодором Райнахом та його дружиною Фанні Канн, дочкою Максиміліана Канна та Бетті Ефруссі з родини Ефруссі. Райнах захоплювався архітектурою, внутрішнім оздобленням та мистецтвом античного світу. Тому він вирішив відтворити в новій будівлі атмосферу розкішного грецького будинку.
Він купив землю, оточену з трьох боків морем, на краю Бе-де-Фурмі в Больє-сюр-Мер, яка, на його думку, пропонувала місце, подібне до розташування прибережних грецьких храмів. Райнах вибрав за архітектора Еммануеля Понтремолі, який, спираючись на свої подорожі Малою Азією, спроектував реконструкцію будинків грецької знаті, побудованих на острові Делос у 2 столітті до нашої ери, і розташував будинок навколо відкритого перистилю двору.
Будівництво почалося 1902 року і тривало шість років. В інтер'єрі об'єднані впливи Риму, Помпеї та Єгипту, а внутрішнє оздоблення курирували Гюстав Луї Жольмес та Адрієн Карбовскі. Ліпні барельєфи були створені скульптором Полом Жаном-Бапістом Гаском. Також Райнах замовив у столяра Беттенфельда точні копії давньогрецьких стільців, табуретів та меблів – клісмосу, що зберігаються у Національному археологічному музеї в Неаполі.
Інші прикраси були створені за оригінальним проектом Понтремолі. Будівля включає всі останні риси початку 20-го століття, у тому числі сантехніку і підлогу з підігрівом. Син Райнаха, Леон (1893-1943), став хранителем архіву на віллі Керілос.
Леон Райнах був одружений з Беатрісою де Камондо, від якої у нього було двоє дітей. Після німецької окупації Франції під час Другої світової війни вілла була захоплена нацистами. Леон і Беатріс Райнах, їх двоє дітей були відправлені до концтабору Освенцім, де їх було вбито. Але вілли досі живі та викликають повагу особистостями, які там жили. Вілли на стільки різні, що я рекомендую побачити обидві, почавши відвідини із «Зимородка». А потім навідатися до «Іль Франс». Також вартує зробити й прогулянку містом. Позаяк сьогодні Сен-Жан-Кап-Ферра має, ймовірно, одну з найдорожчих та найкрасивіших нерухомостей у світі та продовжує приваблювати багатіїв. До мешканців міста належить й всесвітньовідомий композитор Ендрю Ллойд Веббер. Деякі з маєтків прекрасної доби приймали у себе безліч керівників держав, аристократів і видатних особистостей!
