Війна занесла мене до західної Європи. Допомагаю нашим біженцям, головно як психолог, консультант та перекладачка з української на італійську, французьку, іспанську, португальську мови. Усім важко. Даруйте, але не могла втриматись, щоб не відзначити власний ювілей короткими відвідинами Ватикану. Звісно, краще це було б зробити після закінчення війни нашою перемогою. Коли це станеться, не знає ніхто, навіть К. Буданов. І чи будемо ми тоді серед живих, невідомо. Тому запрошую на екскурсію зі мною, тут і зараз.
Бува, читаєш багато про якісь шедеври, чи то архітектурні, чи малярські, а потім побачивши на власні очі, маєш певне розчарування. В мене, наприклад, таке сталося з Пірамідами у Гізі. Тому я трохи хвилювалася перед знайомством з Римом. Вічне Місто… але яким воно виявиться особисто для мене я не знала. Одразу зроблю "спойлер" — сказати, що я у захваті, це не сказати нічого.
Можна дуже довго й багато говорити про "розкручені туристичні" місця, такі як Колізей, Собор Санта Марія Маджоре або Іспанські Сходи. Одначе, як на мене, є менш відомі, але приголомшливі шедеври, котрі відкриваються незначній частині відвідувачів Риму. Хочу виокремити дві перлини Християнської архітектури. Абсолютно випадково, шпацеруючи біля Президентського Палацу зайшла в зовні не в дуже яскравий храм, який всередині виявився надзвичайним. Я говорю про Церкву Сант Андреа аль Квірінале. Іноді її ще називають Сант Андреа аль Новіциат, позаяк вона була першим місцем зібрання чернечої спільноти Ісуса. Ця невелика церква була побудована між 1658 та 1670 роками за проєктом геніального Джан Лоренцо Берніні, завдяки дорученню Папи Олександра VII й кардинала Камілло Памфілі, небожа Папи Інокентія. Фасад виходить на церковне подвір'я, розширене двома увігнутими крилами, які ілюзорно розширюють простір за зразком колонади собору Святого Петра у Ватикані, також роботи Берніні. Фасад завершується півкруглими сходами та монументальним портиком із гербом Памфілі.
Дві бічні апсиди зайняті не каплицями, а опорними елементами, щоб спрямовувати погляд безпосередньо на головний вівтар. Він складається з каплиці, в якій вівтарний образ освітлюється прихованим джерелом світла, відповідно до запозиченого методу з театральної сценографії, котру Д. Л. Берніні вже використовував в інші часи, наприклад, у капелі Корнаро в Санта Марія делла Вітторія. За часів королівської династії це була Палацова церква королівської родини Тут знайшов свій останній прихисток король Карл Емануель IV. Малий, але розкішний купол прикрашений золотою скарбницею, а стіни вкриті коштовним мармуром. На додаток до вівтарного образу головного вівтаря, «Мучеництва святого Андрія» пензля Гійома Куртуа.У каплиці праворуч від головного вівтаря є три картини Джачінто Бранді: «Оплакування мертвого Христа» (1675-76), яка є вівтарем, «Сходження на Голгофу» (ліворуч) і «Бичування Христа», праворуч. В храмі є ще потаємні кімнати, прибудовані до костелу, поруч із теперішньою громадою отців єзуїтів, там є надгробок Святого Станіслава Костки роботи П’єра Легре , залишки якого знаходяться в храмі. Щось неймовірне відчуваєш в кімнаті, навіть мурахи виступають на шкірі.
Друге моє відкриття — Базиліка Санта Марія дель Пополо, розташована на прекрасній Пьяцца дель Пополо, від якої вона й отримала свою назву.
У церкві зберігаються численні твори мистецтва та могильні пам'ятники, які датуються переважно періодом між 15-м і 19-м сторіччями, діячів з таких країн, як Іспанія, Франція, Бельгія, активних у мистецькій, релігійній та цивільній сферах. Деякі поховання особливо відомі. Наприклад, у каплиці Кіджі , унікальному надгробному пам’ятнику Джованні Баттіста Гіслені та каплиці Черазі. Церква походить від невеликої каплиці, спорудженої папою Пасхалієм II у 1099 році після знесення мавзолею Домізі Енобарбі , гробниці імператора Нерона. У 1227 році каплиця була розширена Папою Римським Григорієм IX , який наказав перевезти туди образ Святої Марії з Народу, з каплиці Сантіссімо Сальваторе в Латерано, який досі шанується в церкві. Згодом храм був перебудований і розширений за Сикста IV, набувши нового вигляду, в стилі Відродження. Між 15-м і 16-м століттями церква здійснила низку втручань, які надали барокової характеристики основній структурі Відродження. Це гармонійне поєднання стилів є тим, що особливо характеризує цей храм. До нього причетні:
- Браманте, за проєктами якого хор був перебудований на початку 16 ст.;
- Карло Мадерно, який у 1600 році перепланував і розширив каплицю Черазі;
- Рафаель, котрий у той же період спроектував каплицю Кіджі;
- Джан Лоренцо Берніні, який знову відновив церкву у 1660 році, цього разу надавши їй чіткого барокового сяйва, яким можна милуватися й сьогодні.
Тоді ж церква також стала й парафіяльною, коли Папа Пій IV декретом Sacri apostolatus від 01. 01. 1561 створив парафію Сант'Андреа в церкві Сант'Андреа дель Віньйола і об'єднав її з церквою августинців на площі Пьяцца дель Пополо. Нині храм є резиденцією кардинальського титулу «Санта Марія дель Пополо».
Наразі говорячи про Християнські Осередки Краси неможливо не сказати про головний з них - Ватикан. Певно я хворію синдромом Стендаля, бо стоячі в Соборі Святого Петра, не могла стримати сліз захоплення від побаченої монументальності та краси. Офіційна назва Собору — Велика папська базиліка Святого Петра у Ватикані. Храм є католицькою базилікою, розташованою на площі Святого Петра в державі Ватикан.
Споруда — шедевр італійського мистецтва й один із символів Риму, на панорамі якого він домінує своїм куполом. Це найбільша з чотирьох папських базилік Риму Її часто називають найбільшою церквою у світі. Як через її розмір, так і, метафорично, через її важливість як центр католицизму. Однак вона не є кафедральною церквою Римської єпархії. Бо цей титул належить базиліці Сан-Джованні ін Латерано , що також є першою за гідністю - Матір'ю та Главою всіх Церков міста й світу. Будучи папською каплицею, розташованою поруч із Апостольським палацом, базиліка Святого Петра є центром основних проявів католицького богослужіння і тому виконує урочисті функції з нагоди головних папських урочистостей. Під час понтифікату Пія IX тут проходили сесії Першого Ватиканського Собору, а за часів Папи Івана XXIII і Павла VI — Другого Ватиканського Собору. На додаток до літургійного значення, завдяки своїй тисячолітній історії, майстрам, винятковій технічний і художній якості, а також величезному та тривалому впливу на подальшу архітектуру, базиліка Святого Петра вважається одним з абсолютних шедеврів та одним з найважливіших досягнень в історії архітектури!!!
Не знаю, чому кажуть: "Побачити Париж та померти". У мене це місто таких емоцій не викликало, хоча безперечно там є на що подивитися й чим захоплюватися. Проте Рим, та Ватікано (як кажуть місцеві) це саме те, від чого емоції зашкалюють! Знаходячись у Римі можна висловитися словами Першої Стейтс-Дами Королеви Анни Англійської: "Європа може зачекати". Але я перефразувала би це на "Весь світ може почекати", коли ти в Римі.