Відшуміла сесія Калуської міської ради, на якій громаді чітко і ясно дали зрозуміти її наймані менеджери, як саме вони ставляться до її думки, і взагалі де саме її місце. Але сумно не це, бо це вже давно відомо, це спостерігається не тільки у нас. Наш коханий, підтриманий 95% громадян менеджер абсолютно не відрізняється від інших «проклятих номенклатурників», з єдиною тільки відмінністю: вміє дуже красиво все «розказати», жінок зачарувати, і йому повірять просто тому, що не може ж такий красунчик бути таким злим…
Тобто, подія була очікувана… А розраховувати на те, що при такій підтримці громади наш менеджер буде захищати інтереси громади хоча б для того, щоб не обманути цієї довіри – не варто було . Тим більше, що це не вперше таке ігнорування громадської думки. І не просто ігнорування – відвертий плювок. Згадайте хоча б той факт – як нам – землякам славного Степана Бандери - нав»язувалась кандидатура «регіонала» для представництва краю у Верховній Раді При чому з якими формулюваннями – з пропозицією підтримати, бо він зможе краще серед «своїх» «вибивати» для нас гроші. Тобто, представник в законодавчому органі має не займатися законотворчістю, не контролювати справедливий розподіл, а «вибивати» подачки!!! Нам увесь час “втирають”, що ми самі, як громада, нічого не варті, нам весь час треба вибирати собі «татка» який має десь дбати, аби нам було що їстоньки, і, якщо ми татка не послухаємо, то їстоньки нам не буде.
Але якщо глянути на проблему ширше – вимальовується картина взагалі трагічна. Від самого початку воцаріння Януковича нам громадянам увесь час нав»язують думку, що єдине, що нам потрібно – це хліб насущний. Ну донедавна ще нам потрібне було ЄВРО 2012. Нам весь час казали – от проведемо ЄВРО і буде нам щастя. Провели. Щастя не прийшло. Або прийшло, лиш не до всіх. Тепер нам втирають інше – єдине, що нам треба – це їжа щоденна – зарплати, підвищення пенсій на 5 грн.. і т.д. Заради цього ми повинні відмовитися геть від усього іншого – від національної свідомості, від рідної мови, від культури і культурних надбань, від освіти для своїх дітей… повинні скоротити медичні установи, медичне обслуговування і освітні послуги звести до рівня мінімуму. Освіта, аби уміли виконувати найпростішу роботу, медицина, аби не здохли раніше від часу, коли цю роботу виконаємо. І це є. З початку року на виконання секретної постанови уряду(якої ніхто не бачив) йде планомірне поступове нищення всього надбання громад. Під гаслами «оптимізації» нищиться вся бюджетна сфера. І органи місцевого самоврядування замість того, аби захищати свої громади, здають все, що можна тільки здати, аби вислужитися перед тим, хто тримає «общак», бо вони вже давно зрозуміли, що, якщо від цього «общака» і буде щось вихлюпуватись назовні, то не для всіх, тому треба бути ближче, аби встигнути злизати першими.
Але головне, з чим ми повинні тепер боротися, це власне з тим, що нам нав’язують. З тим, що громада – це населення, і що населенню зараз потрібна тільки їжа. Для чого цей меседж? Для того, щоб ми в це повірили і більше нічого не хотіли, щоб ми всі свої думки зосередили на шлунках. Щоб ми сиділи в своїх домівках і не висовувалися в надії, що, якщо скортять, то не мене, що заплатять зарплату, що дадуть подачку, аби не вмерли з голоду. НАМ ПОСТІЙНО ВБИВАЮТЬ В ГОЛОВУ, ЩО НАМ ДЛЯ ЩАСТЯ НАСПРАВДІ ПОТРІБНИЙ ЛИШЕ СИТИЙ ШЛУНОК. І, якщо проаналізувати події, які відбуваються і як ми на них реагуємо, то ми вже в це майже повірили. Вірніше майже всі вже повірили.
Чому я так думаю? А хіба не повірили вчора міському голові і його «блискучому заключному слову»? Як би не повірили, то пішли б на сцену, не дали б поставити питання на голосування, закидали б депутатів зрадників яйцями…. А так, повірили, що це нам дійсно треба — забрати майбутнє у своїх дітей, забрати гордість у громади заради наповнення шлунка. Повірили в те, що, якщо ми від цього не відмовимось, то доведеться відмовитись від хліба. Зізнайтесь — ми справді цього злякалися? Ми справді віримо, що громада, яка вижила в скрутні 1990-ті сьогодні має боятися невиплати зарплатні? Це хіба подачка – наша зарплатня ? Ви взагалі вірите в те, що вони й справді це можуть – не дати нам зарплатню? Так, вони нас цим лякають, щоб ми думали, що отримати зарплатню – це наша найбільша життєва мета і на більшого ми не можемо і уявляти для себе, але ж вони й самі цього бояться. Уявіть собі, як раптом по всій країні перестануть платити зарплату всім бюджетникам! Ви таке уявляєте? Ви уявляєте собі, що буде? От і вони уявляють...
Тому і пропонують нам затягувати паски і «вишукувати внутрішні резерви», тому що розуміють, що, якщо ми цього не зробимо, то їм доведеться витягувати власні «резерви», тобто повертати нам, те, що вони від нас уже вкрали. Повірте, вони ніяк не підуть на те, щоб масово перестати фінансувати бюджетну сферу. Але і грошей в бюджеті вже нема. Там уже все поділено, тому вони намагаються «віджати» від нас останнє. Вони намагаються змусити нас здати освіту, культуру і медицину. Люди, що нам залишиться? Нічого!!! Крім окрайця хліба, за який ми оце все здаємо. Невже ви вірите в те, що коли від нас і справді заберуть усе, хтось ще буде продовжувати турбуватися, чи наші діти мають що їсти???
Не пам’ятаю хто сказав ці слова, але думаю, вони сьогодні для нас: Той, хто думає перше за свободу і честь, а потім за хліб, матиме і свободу і хліб. Той же, хто хліб ставить на перше місце, втратить свободу і хліба не здобуде.