Мабуть, всі пам’ятають часи, коли ми зовсім не замислювалися над ціною на житлово-комунальні послуги. Щастя не думати про ціни може бути в двох випадках – коли ціни дійсно низькі, або коли ми заробляємо дійсно багато — набагато більше, ніж нам потрібно витрачати. У нашому з вами випадку було перше, бо заробляли ми небагато, та в структурі наших витрат житлово-комунальні послуги займати не великий відсоток. Про причини цього явища і те, що воно в тому числі було і серед інших чинників падіння Совєцької імперії, ми зараз не будемо. Зараз більше цікавить, як так сталося, що сьогодні ми опинилися в ситуації, коли ціни на житлово-комунальні послуги, а особливо — на енергоносії, стали не просто високими — а просто непідйомними для більшості сімей. І чому вони в Україні зростають, якщо ціна на нафту в світі паде?
А пояснення цьому просте – насправді, ми з вами платили дорого і раніше. Тільки ми цього не знали. Нам задурювали мізки обіцянками, а ми собі думали, що так і має бути. Давайте розберемося чому.
Багато років нам розповідали одну казочку про те, що через велику турботу про нас з вами ті, хто керує країною і нашим національним багатством встановлювали тарифи нижчі, ніж є їхня собівартість. Кожних виборів кожен, хто дуже хотів керувати нашою «бідною» країною, нам обіцяв «величезну турботу» і — не піднімати тарифи. А ми цей «безплатний сир» їли, не замислюючись. Краще не думати про те, що це ж ніяк не розумно, що сплачуючи менше, ніж коштує послуга, ми крадемо самі в себе, і просто відтерміновуємо катастрофу. От і доторгувалися. Тепер ми опинилися у ситуації «Кінчайте, батьку, торгувати, бо вже здачу нема чим давати». А виходило як. Ті, хто бідніший, платили за тих, хто багатший. Що більше у тебе було – то більше ти отримував від держави.
Як же так – спитаєте?
А дуже просто. Оскільки ми сплачували не повну ціну, то решту держава доплачувала постачальникам послуг у вигляді субсидії на різницю в тарифах. Тому виходить, що власники однокімнатної квартири отримували від держави на свою квартиру менше, ніж власники, наприклад, чотирикімнатної квартири, чи приватного будинку на два поверхи. Сплачені нами податки, закладені в ціни, акцизи, замість іти на поліпшення якості медицини, освіти, доріг і т. д., ішли на покриття різниці в тарифах. Насправді, за це все ми платили, бо хто ж іще міг за нас платити, але нас переконували, що про нас «турбуються». А ми платили: за неіснуючі послуги, за погану медицину, навіть двічі — раз в податках, а другий раз — в аптеках і в кишеню лікарю. Перелік — нескінченний.
І така система зовсім не спонукала до економії. До економії спонукає висока ціна для споживача, а не для держави. Тому що споживач думає про свій гаманець. А з державного гаманця всі думають, як взяти якомога більше. Саме тому у нас до цього часу є величезна кількість домогосподарств, не обладнаних приладами обліку. Оскільки постачальники газу у нас скрізь приватні контори, то їм вигідно перебільшувати реалізацію і отримувати більше грошей як не з нас, споживачів, то з держави. Вони своє отримають, а приписаний нам «нормами споживання» газ, за який заплатили ми і держава, можна ще раз продати – наприклад, підприємствам, які платять за той самий газ уже ринкову ціну.
Отже, бачимо, що система тарифів на енергоносії, яка є нелогічною, збитковою для держави, що рано чи пізно призвела б до краху економіки, була вигідна тим, хто мав доступ до прийняття державних рішень.
Менеджери Світового банку зробили дослідження і виявили, що система компенсації тарифів з бюджету, яка не стимулювала до енергозбереження, а, навпаки, — до більшого споживання, дала можливість заробити величезні статки дуже багатьом з наших державних мужів. І не тільки нашим. Існує думка, що саме це — втрата величезного ринку споживання газу без належного обліку — якраз і була причиною, через яку Путін примусив Януковича відмовитись від курсу на євроінтеграцію. Що було далі — ви знаєте. Путін зрозумів, що, приєднавшись до європейського ринку, Україна змушена буде запровадити прозорі тарифи на енергоносії, а, отже, «схема» величезного заробітку, яку владні мужі так довго і бережно викохували, мала «зіграти в ящик». А вони розраховували, що вона ще проіснує кілька років, аж поки економіка України остаточно помре.
Не запроваджуючи належного обліку витрат енергоносіїв, не маючи навіть такого важливого для виживання економіки БАЛАНСУ потреб і витрат газу в державі, газопостачальним підприємствам (нагадую — це все приватні структури) було вигідно завищувати обсяг споживання населення (яке платить дешево) та занижувати обсяг споживання підприємств (які платять в рази більше) Різницю, звісно, вони законно вважали своєю. Гроші ішли в кишені власників позицій в списку «Форбс» «талановитих» бізнесменів Ахметова, Фірташа і Ко, а бюджет України в особі державної компанії НАК «Нафтогаз» зазнавав колосальних збитків, оскільки змушений був оплачувати газ за ринковими цінами, на реалізації якого заробляли «талановиті бізнесмени».
Ми всі знаємо, що наш бюджет є дефіцитним. Про це нам сказали в новинах. Тільки от через НАК «Нафтогаз» в 2014 році дефіцит бюджету України збільшився на більш ніж 10%!!! Грубо кажучи — вся країна працює тільки на те, щоб розрахуватися за дорогий російський газ. Не залишається більше ні на що. І ніхто не подумав економити і відмовитися від такої щедрості до нашого дорого північного «брата». І ніяк не імовірний вступ України до НАТО так лякає Путіна. Не тому йому так важливо, щоб Україна залишилась в сфері впливу Росії, що він боїться, що військові бази американців стануть впритул до кордонів Росії. Ні. Зовсім інший — шкурний інтерес. Великий ринок збуту газу з 46-мільйонним населенням вислизає з його рук. Тут, на цьому ринку, він міг диктувати свої умови. Для європейських споживачів не надто «розженешся». Там можуть і до суду подати. Тоді чекай мільйонних штрафів. Саме тому йому потрібна підкорена, знекровлена, безправна Україна. Тому досягнення енергетичної незалежності — це не просто економічна категорія. Це один з головних чинників, який впливає на те, чи буде Україна як держава вільною, а ми її багатим, самодостатнім народом.
Не знаю, чи всі переживуть цю «шокову терапію» ціною на енергоносії. Не знаю, чи наш уряд достатньо компетентний, щоб зрозуміти, що не тільки ціну треба підвищити до рівня світової, але й допомогти людям її сплатити. Не знаю, чи вистачить на всіх субсидій. Але, крім субсидій, треба ще зробити умови для розвитку альтернативної енергетики, дати людям доступ до нормального кредитування, а не більш ніж під 60% річних, як зараз, можливо, навіть безвідсоткового, на впровадження енергозберігаючих технологій, альтернативних джерел енергії.
Тільки знаю, що цей крок треба було зробити, бо він необхідний був для виживання країни. А ще прошу вас, люди, не будьте більше байдужими. Не мовчіть, коли бачите, як хтось краде, бо він краде майбутнє наших дітей, а за те, щоб воно було, заплатили життям надто багато найкращих українців. І тікайте подалі від тих політиків, які обіцяють для вас щось задешево, бо знаємо добре, де ховають безкоштовний сир. Заради пам’яті Героїв, заради майбутнього наших дітей, давайте будемо тепер голосувати не за того, хто обіцяє щось подарувати, а за того, хто пообіцяє, що ми матимемо чим заплатити за цивілізацію. Бо той, хто дарує, попередньо у нас вкрав в десятки разів більше. Тож, пильнуймо своє!
