Моя мама народилася 1944 року. Коли ще була у колисці, могла загинути у вогні. У будинок Барановських заскочили, щоб переховатися, повстанці УПА. Хату оточили, кинули гранату. Дідусь загинув, бабуся з чотирма дітьми вибігла на вулиці. Маленька Мирося у колисці мала всі шанси згоріти. Але старший брат, незважаючи на небезпеку, повернувся у хату, яку вже всю обійняло полум’я, і виніс маму. Далі все було, як на той час, буденно: старших сестер, які були ще зовсім невеликі, віддали родині. Одна потрапила до гарної родини, інша — досі згадує, як важко працювала і її постійно лупцювали, били по голові. Старші брати давали собі раду самостійно, бо вже були майже дорослими. Тож шукали працю. Бабусю, звісно, по етапу на Сибір. Дорогою вона втратила свою шосту, ще не народжену, дитину. Таким самим шляхом могли піти і старші діти, але їх вчасно записали на мамине дівоче прізвище…
Моя мама малюком теж потрапила на виховання до родини. Тоді було всім дуже прикро, голодно. Але досі мама згадує, як її били по руках за те, що тягнулася до стола за картоплею: мали поїсти всі старші, а тоді — вона. Коли ж ходила до іншої родини, щоб поїсти, то «вдома» діставала стусанів за такі «походи». Часто доводилося йти взимку босою по снігу…
Коли ж у сусідньому селі дізналися, що є така дівчинка, то родина, у якої не було дітей, приїхала і забрала маленьку Миросю до себе. Перших кілька тижнів дитина не могла наїстися: їла так багато, що все поверталося назад. Досі мама пам’ятає той віз, яким її везли до нового дому. Як мили голову, розпутували волосся, позбувалися вошей…
Коли ж рідна мама приїхала із заслання, маленька Мирося не знала, що робиться: нова «тета» була їй незнайомою людиною, а мама Стефа гірко плакала, щоб дитину не забирали. Бабуся не забрала…
До чого ту ця історія і Бандера? Мені все мама розповіла тільки на початку 90-х. Дозволили. І все життя наварює їсти більше, ніж треба. Таких покалічених доль в Україні — тисячі, а то — і мільйони. Ми давно вже знаємо за покликом крові, хто для нас герой. А фальшиві звання можуть присвоювати, можуть — забирати. Бо я знаю правду.