Я іду по дорозі осінній, сонце сліпить скрізь скривджених хмар,
бо призначила доля їм бути, вітер вічний для них капітан.
Димарі ще стоять непохитно, зачекались, щоб видихнуть пар.
Листя грають на гілках останню різнобарвну історію фарб.
І калюжі вже звичним нахабством не тримають своїх берегів,
із розчавленим листям пихато,прилипають до капців й штанів.
Тут і там зустрічаються фейси, вздовж доріг, на рекламних щитах,
їх в народі, ще кличуть біг-морди, скоро вибори знесуть нам «дах»!
І птахи вже збираються в вирій, круки лишаться тут зимувать.
Падолист вже нам стукає в двері, час тепло до осель подавать
І домашнім холодним постелям, лиш кохання палке-благодать!
Вітер дме обмиває обличчя, дай Боже, щоб він щось нам приніс!
З теплим бризом привітні усмішки, а не розпач і зраджений плач!
Осінь-зрада, мінлива погода, ось калюжа і кіт під мостом,
то природа малює чергову декарацію змін-кінофільм.
Я вже йду у замащених капцях, з голови викрапає струмок.
Досить зимно! Бо ж осінь банкує. Серце бється, а значить живу!
