Апостол Іван Богослов так навчає: „Бога не бачив ніколи ніхто. Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась. Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?” (1 Ів. 4, 12)
Благочинність, милосердя, співчуття — поняття, які лежать в одній площині і чин є їхнім символом віри, адже будь-яка віра є пусткою без чину, звідси власне і виходить словосполучення Благочинність, яке пояснює нам, що власне благо, треба чинити і підсумовує, те що чин без блага, а благо без чину, це безчинство.
Візьмемо для прикладу русло ріки, яке всохло без живильної вологи, яка неслась по цьому руслу і власне тому ріка була рікою, несучи бурхливі тонни води просочуючи ними грунти і даючи життя навколишньому світу. Вода і її благочинна місія, це дарунок природи не задля наживи, це чин заради життя, життя заради життя, місія, якою направду не можливо не захоплюватись, з неї варто брати приклад не байдужості до ближнього, життя заради життя, кожній без винятку людині. Чим більше ми перебуваємо в стані безчинства, тим більше наша душа стає зашкарублішою, від того, що ми постійно перебуваємо в матеріальному світі без духовності, не повертаючись до чину, який потребує душа, до чину який її годує і не дає зачерствіти.
Формуючи позитивне мислення, бажаючи і віддаючи всесвіту і ближньому позитивний склад емоцій, ми утримуємо баланс добра і зла, ми підтримуємо щит, який утримує та стримує від руйнування життя заради життя. Щоднини та щогодини, комусь на цій величній і водночас жорстокій арені потрібна рука простягнута вперед, рука простягнута не з метою удару, позбавлення життя, позбавлення когось (чогось), а рука, яка зможе стати опорою, рука яка віддасть частинку тепла ближньому, рука милосердя, це саме той образ, через який любов набирає своїх обрисів.
Любов наповнюється змістом, адже і дана нам саме для того, щоб дарувати примножувати і плекати її в своєму серці, інфікуючи всіх довкола. І нехай ця «пошесть» шириться поміж кожного, викликаючи любовний спазм в серцях інфікованих, для родючого грунту, з якого обов’язково буйним цвітом забуяє благочинність і милосердя від кожного до кожного і для кожного.
