Чим є життя?
Життя є грою,
З своїми правилами бою,
Вона, як бігова доріжка
Де кожен метр-надто слизько,
І ми біжим по ній поволі,
І кожен крок тяжкий до болю,
Але ми мусим крок за кроком,
І день за днем,
І рік за роком,
Іти і бігти хто, як може,
І Бог нам людям допоможе.
В цьому, тобто нашому світі(всесвіті) все відносно. Що я маю на увазі під поняттям відносності. Це те що, в даний момент часу в певному місці чи при певних обставинах, в людині присутній певний абсолют чи то еталон комфорту внутрішнього світу, внутрішніх страхів, тревог, переживань, сподівань тощо. Отже зміна обставин, місця, часу, призводить до того, що абсолют(еталон) зміщується, як в бік позитивного так і в бік негативного сприйняття обставин. Припустімо, Ви не маєте власного житла і постійно відчуваєте з приводу цього дискомфорт, як в плані індивідуального простору, так і в плані коштів, зусиль, обставин, які Ви витрачаєте на те щоб винаймати чи то купити своє житло, але це один бік медалі. Людина не зможе відчути в повній мірі переваг так і недоліків, якщо вона бачить, знаходиться на одній стороні медалі, так як порівняння можна проводити тільки(маючи) при наявності двох компонентів чи моделей, адже потрібно, як мінімум пара об’єктів(суб’єктів), які виступають в ролі того кого порівнюють і того з ким порівнюють. Тільки тоді людська логіка здатна зважити всі плюси і мінуси, того стану речей, який наявний в даний момент часу (буття). Тільки тоді людський розум, зможе збагнути наскільки все добре ніж могло б бути, чи наскільки погано ніж могло б бути в даний момент життя-буття. Тільки тоді людський внутрішній світ почне цінити, прислухатись до світу зовнішнього. І можливо почне шукати з ним гармонії і взаємозв’язку. Адже будь-яка ситуація, будь-який наш стан і наші відчуття, це є власне (особисте) сприйняття цього стану, ситуації в якій ми перебуваємо, з позиції порівняльної х-ки з того, що ми бачили(бачимо), чуємо(чули), відчуваємо(відчували) чи переживаємо(пережили). Саме наша внутрішня система координат, яка порівнює те що, маємо, мали чи могли би мати, визначає наш внутрішній стан на даний(фактичний) момент часу.
Тепер хочу повернутись до прикладу відсутності власного житла. Здавалося б, що є тільки негативні сторони, але для одного пляшка з водою наполовину порожня, в той час, як для іншого наполовину повна. Наявність власного житла можна порівняти з деревцем котре посадили. Яке вже пустило коріння і чим більше часу пройшло тим глибші(міцніші) коріння. Те як цьому деревцю буде на цьому місці, покаже лише час. І як йому буде(ми можемо тільки прогнозувати) залежить від ряду причин і обставин. Це і клімат і відношення оточуючого середовища до нього і стан грунту тощо. Але в будь-якому разі, змінювати своє місце розташування для нього буде, м’яко кажучи, не зовсім приємною процедурою(маневром). І ступінь неприємності буде залежати від к-сті років проведених на тому чи іншому місці. І саме в цьому, на моє переконання і полягає мінус, для тих хто має своє житло на відміну від тих, хто його немає. І навпаки цей факт є плюсом для тих в кого власне житло відсутнє. Так що, як бачите самі все в цьому світі має відносне поняття, для одних плюс, а для інших мінус і навпаки. Ті, що не мають власного житла, зате мають більші шанси для вибору місця, де можна пустити коріння і більш маневреніші в плані зміни місця, допоки таке коріння не пустили. Так само і в будь-якій ситуації(в будь-якому іншому прикладі), яка на перший погляд виглядає не оптимістичною, можна віднайти свої плюси, адже все залежить від нас і від сприйняття нами внутрішнього і зовнішнього світу і бажання вести з ним діалог, дискусію тощо. І левова частина успіхів залежить від нас самих. Але нажаль, як часто-густо це буває наша байдужість до зовнішнього і внутрішнього світу, не бажання чути і бачити його з усіх сторін, не віра в себе, в свої сили і в свою здатність змінюватись і змінювати світ. Грає з нами злий жарт з метою примусити нас цінити те що є. І радіти життю на повну, адже я переконаний, що у кожного з нас є те що тішить, приносить радість, дає сили і натхнення не зважаючи ні на що.
Не будь самотнім й одиноким,
Не будь голодним і сумним,
А будь життєвим патріотом,
Веселим, добрим й не дурним,
Живи, твори, кохай та тішся,
Що ти на світі є таким,
Таким як є, яким судилось,
Але в душі ти знай одне,
Що ти такий, то Божа милість,
Тому живи на цій землі,
В добрі і мирі, та коханні,
А також в щасті і бажанні,
Прожити так, як Бог велів,
І Божу кров за те пролив,
Бо ти так жити не хотів!
Чим далі від старту, тим більше ми починаємо цінувати життя, тим більше хочемо встигнути і тим більше врешті-решт починаємо любити сам дар життя, як прояв найбільшої любові в першу чергу до роду людського.
Чим далі я від стартової риски свого життя, тим все частіше я починаю про нього думати, думати про те, чим воно є, явно очевидним залишається для мене поки що тільки один факт, факт того, що життя, як гра, як спорт має свій старт і свій фініш(game over), все решта для мене є ребус, послання, яке для кожного з нас є своєрідним, індивідуальним. Нещодавно мої думки, зупинилися на тому, що життя це наша дорога, бігова доріжка, стежка тощо, до певної мети. І ми люди свідомо це розуміємо, здогадуємось, обмірковуємо, аналізуємо, ми навіть створили в своєму буденному житті, прототип, модель цього самого життя. Банально, але цей прототип, ця модель це- дорога, шлях-життя. Вузенька, широка, рівна(галаденька), з ямами, серпантинна, слизька, темна і світла, несподівана, вічна і нескінченна і водночас та яка має свій початок і своє закінчення, яка має різні ділянки і різні напрямки, такі як життя. По дорозі ми постійно і повсякчасно, бачимо дороговкази(знаки), які постійно допомагають нам рухатись вперед і не тільки. На які ми частенько, не хочемо, не бажаємо або просто не зважаємо. Але які існують і будуть існувати для того щоб, шлях яким ми рухаємось, зробити більш зрозумілим, безпечним, але ігноруючи ми не хочемо або ж забуваємось проаналізувати і замислитись про те, що ігнорування дороговказів, не рідко призводить до того що дорога стає небезпечною не тільки для самих нас але і для інших учасників руху. Ігнорування призводить до того, що шлях стає важким, складним, а іноді таким який веде нас в нікуди або в кювет або ж глухий кут.
Так чому ж, маючи очі, слух, маючи можливість мислити і аналізувати, ми не звертаємо уваги на знаки, які кожен день, кожну годину, на протязі всього руху по дорозі нашого життя, постійно поряд. Вони(знаки) постійно, як ті ліхтарики чи світлячки в повній темряві невідання нашого розуму, перед майбутнім, завжди і повсякчас у вигляді світлових сигналів, дають нам поради, застереження, попередження в процесі нашого руху по дорозі життя. Але більшість людей на жаль, свідомо чи не свідомо ігнорують їх.
В той же час, кожен з нас особисто, може переконатись в тому, що кожен наш крок, кожна подія в нашому житті має безпосередній звязок з подіями минулого і точно буде мати цей звязок з подіями майбутнього. Але на весь цей цікавий ланцюг взаємодій, логічного візерунку, який складається, як нам здається з співпадінь і здавалось би не логічних обставин буденності. Можна буде поглянути тільки після того, як фінішний пазл буде поставлено. Тільки з теперішнього часу, оглядаючись на минуле, ми зможемо побачити цей цікавий і водночас складний візерунок долі, який нам намалював час. І тільки тоді в усій красі, ми зможемо побачити логіку подій, які відбувалися з нами, хоча тоді в майбутньому ті події були для нас чимось не логічним, вони здавались нам складними випробуваннями, які доля постійно нам влаштовувала і одночасно оберігала і вчила нас. Вчила нас працювати над собою і над своїми недоліками, вчила дивитись на світ під різними кутами і через різні призми.
