Коротко про все, що відбувається навколо…

Чому за двадцять років незалежності Українці, перебуваючи у переважаючій більшості, так і залишаються ізгоями в своїй країні, чому не стали справжніми господарями саме в середині країни. На моє переконання однією з багатьох причин цього є те, що Українці не вміють, не хочуть чи можливо щось інше, бути господарями цілої країни і проблема не втому, що вони не вміють бути відмінними господарями, а проблема в тому, що, на жаль, вони вміють бути господарями тільки в себе за парканом, тином , плотом чи то дверима. В розумінні переважної більшості наших співвітчизників, закарбувалося відчуття батьківщини тільки в межах свого власного клаптика землі чи квартири, така собі закрита особиста локація, яка уособлює батьківщину, а все що далі за межею цієї локації, на те можна, вибачте на слові, насрати. Моя хата скраю, а там — хоч трава не рости. Часто-густо спрацьовує страусиний інстинкт по відношенню до того всього, що відбувається навколо в нашій спільній домівці назва, якої Україна, ховання голови в пісок, з виставленням на поверхню п’ятої точки, за допомогою якої висловлюється турбота, за все і про все, що знаходиться за індивідуальною локацією кожного окремого індивідума. І, якою до того всього більшість ще і чує проблеми і зміни, говорячи, що «блін, чую сракою, що щось буде». У цьому випадку саме п’ята точка виступає барометром, який відчуває зміни, але цікаве інше, що забуваємось про справжнє призначення голови, яка нам і дана для того, щоб думати і мислити на відміну від п’ятої точки, у якої нажаль, чи на щастя зовсім інше призначення. Складається таке враження, що так звана п’ята точка є універсальним органом нашого організму, яким, як виявляється думають, відчувають, через який висловлюють байдужість і, на превеликий жаль, через цей орган роблять і приймають рішення.
Адже, будучи спільним живим організмом, від кожного окремого з нас залежить мікроклімат всередині нашого спільного господарства, господарями якого ми бути просто зобов’язані. І ми не повинні замикатися  кожен у своєму окремо взятому просторі, будучі гідними господарями тільки в межах кожен своєї окремо взятої країни, своєї межі життєвого простору. Наші межі життєвого простору повинні мати своє продовження в межах цілої країни, батьківщини. І так, як кожен з нас, принаймні, старається і прагне до того, щоб у межах своєї локації не смітити, не гадити, берегти і плекати, такий самий принцип повинен мати продовження і в масштабах цілої країни, нашої з Вами спільної домівки.