І світ прокидається. Коли дивиться на криваві звірства окупанта, коли починає розуміти загрозу Ця історія не нова.
Певне, радше така ж стара, як світ.
Єднання для перемоги, поклик на допомогу і стійкість, допоки людство не знайде сили подивитися в обличчя злу.
Мої сардонічні м'язи так і витягуються в іронічну посмішку...
Така історія з літаками вже була. Вона крутиться в голові, як, власне, йде по колу й сама історія.
Літаки, кораблі, союзники...
Трохи пробирає від настільки прямих паралелей. Але й надихає, бо знаєш чим ця історія врешті закінчиться)
Велична морська імперія Британії хоч і не на піку свого світового маєстату, вступає у Другу світову. Й окрім загарбницького ненависного ворога має хитання еліт всередині. Що поробиш – демократія: хоч і найгірша з форм правління, але кращої ще не придумали.
Придушена невдачами в Європі, перед навислою загрозою військової поразки все ж збирається на прю.
І просить допомоги у найближчого та наймогутнішого союзника. Ненові кораблі; літаки, закуплені в борг; фінансові кредити. Але США поки не у війні, керівництво намацує найвигідніший баланс нейтралітету.
Це цілком правдива історія: Рузвельт пропонує Черчилю кіньми перетягнути замовлені літаки на канадський бік кордону (а з домініону вони вже можуть летіти в бій проти люфтваффе). Хитрощами обходили юридичні, політичні та воєнні перепони.
Коли нічого іншого не залишається – дякуєш за те, що дають (хоч би як було гірко). І тримаєшся, тримаєшся поки світ нарешті не зрозуміє.
І світ прокидається. Коли дивиться на криваві звірства окупанта, коли починає розуміти загрозу.
Але найбільше – коли бачить, як чоловіки, жінки і діти відчайдушно стають за Правду.
І не здаються!
Готові боротися на морі, битися в повітрі, захищати свою землю, хоч би чого це коштувало. Битися в лісах, полях, на узбережжях, у містах і селах, на вулицях... Навіть на териконах і на берегах Кальміуса та Дніпра!
Після цього просто злочинно повертатися до мрій про переговори з тигром, який хоче відкусити вашу голову.
Твоїх братів убито, міста розбомблені, а слово "війна" вже не лякає здалеку.
Коли ворог хоче тебе знищити – нічого втрачати.
Саме час застановитися на неминучості праці, крові, сліз та поту.
Адже вибір боротися – уже зроблено, а для вільних людей шляху назад нема.
Коли вже втримався після жорстокого натиску ворога, коли маєш найбільшу зброю – єдність свого народу та готовність до боротьби.
Навіть, якщо довелося народитися далеко не Черчілем – із такими людьми, гріх не відстояти Батьківщину.
Перемога – то єдиний вихід!
Питання лише часу і кількості жертв.
Частину з них ще можна врятувати, але не все залежить від нас.
Бо хоч ми захищатимемо свою країну за всяку ціну і не здамося ніколи, але з цивілізацією могли б зробити більше.
Коли невинні діти гинуть від рук мерзенного нацистського агресора в прямому ефірі – просто мусиш прокинутися.
А наша місія – вести борню, аж доки Новий Світ не стане до порятунку.
Тільки тепер, перечитуючи послання, насправді осягаєш зміст тих слів. Таких глибоких метафор із настільки правдивим підґрунтям. В яких так багато сили. Сили, яка нам зараз конче потрібна, аби пережити ці темні часи.
Аби перемогти.