Я поховав кума.
Надзвичайного воїна, опору-побратима, рідкісного друга.
Людину, яку поважав.
З якою поріднився.
Яку любив.
Не знаю чи ми б зустрілися не на війні.
Навіть від початку повномасштабки кілька разів розминалися, хоча й були поруч на спільних напрямках.
Зате останній рік був як за десять.
Буквально пліч-о-пліч.
Так важко знайти нового Друга. Настільки зблизиться з людиною, віднайти в ній себе. Скласти уламки, надбиті війною.
Я згадую, я уявляю.
Скільки років могли б разом іще дружити, скільки спільних тем і справ після всього, що ми пройшли.
Після цієї війни, після такого життя.
(Хоча й ловлю себе на думці, що навіть завтра мене могло б не бути, а залишився він — і байдуже!)
Хотілося прожити.
Тепер ми дедалі більше живемо в пустці.
Пустка, яка відкривається після настільки глибокої втрати. Прірва. Надмасивна чорна діра невідомого й непевного, невизначеного майбутнього. Знову.
Війна забирає так багато.
Віддаляє від родини, позбавляє близькості дому. Поглинає позачассям де спогади зрештою вицвітають.
Доводиться починати спочатку, знову і знову..
А потім вона посягає забрати навіть те, що здобув тут.
Вистраждане, виплекане, пережите, звитяжне.
Знову втрати...
Але втратити — можливо, єдине, чого ми не можемо собі дозволити.
Сльози, розпач, біль, нестяма – лише спроба втриматися.
Заперечення, зневіра та відчай – пройдешні вершники.
У всьому сум'ятті зболілого, обірваного, нездійсненого — можна прийняти втрату, але не втратити.
Бо втратити — це забути!
Я не готовий до цього.
Бо хоч як його бракуватиме — я йому вдячний. Я пам'ятаю підтримку, його розраду, приклад сміливості й натхнення. Коли він робив більше, ніж міг – для близьких, для України.
І ця любов свідчить більше, ніж його численні бойові поранення та нагороди.
В боротьбі з ворогом і тьмяністю часу ми мусимо й надалі триматися, мусимо жити.
Не маємо права втратити, бо він залишається із нами.
В світлих спогадах.
Його жартах.
У розраді.
В посмішці його донечки. В таких же її світлих кучерях.
З нами залишається Любов, яку він плекав.
Світла пам'ять!
На щиті
Петро Грохольський "Панда"
12.07.1995 — 26.11.2025
