Сергій Соловйов

Публікацій: 6

Сумніви розумних

30 років тому від одного простого чолов’яги з робочими руками я почув таке: «І навіщо розвалили Союз? Навіщо нам незалежність?» Це мене неабияк здивувало, бо я вважав, що навколишні думають приблизно так, як і я: незалежна Україна – велика цінність. У нас є своя столиця, для чого нам Москва? У нас є своя історія, культура...

Згодом дивуватися мені доводилося повсякчас. І дивуюся досі з того ж приводу – чимало навколишніх, наче в агонії, пускаючи очі під лоба, морочать голову собі й іншим добрим людям спогадами (інколи цілковито вигаданими) про СССР.

Причому це може не залежати від віку, освіти, роду занять. Залишається лише виховання? У родинах, де плачуть за колишнім соціалізмом, часто й виростають дітки зі скривленими поглядами і насмішками над Україною. Не завжди, ні. Але, певно, часто.

Ось у крамниці продавчиня говорить: «Рублі». Я поправляю: «Рублі були в СССР, а зараз – гривні». І молодиця, яка у 1991 році ще й до школи не ходила, поважно відповідає: «Краще б рублі залишалися».

Ось у тролейбусі кондукторка на пенсії шипить, що «прішлі, пєрєімєновалі уліцу Фрунзенскую на Кіріловскую», і бабусі невтямки, що насправді все було навспак. Це в часи Союзу давню Кирилівську перетворили на Фрунзенську, а тепер повернули їй назву.

Ось у школі вчителька не дуже захоплено говорить українською (на уроці), і бадьоро – російською (у коридорі, у соцмережах, на вулиці).

Ось в інтернет-магазині продавець з викликом заявляє, що я дискриміную його за мовною ознакою. Тобто я в Україні дискриміную того, хто не хоче зі мною говорити українською…

Ось жителі одного села, здибавшись у місті, стараються говорити одне з одним нібито по-російськи. І їм здається, що вони вже неабихто.

А ось народна артистка України Ротару возить «Червону руту» Володимира Івасюка до московитів, а потім озвучує пісню тут, серед малоросів, які їй плескають. Мовляв, ну й що, що Росія окупувала наші землі? Ми ж за мир. І пісня хороша. І за совєтів усі дружили…  і навіщо нам Україна… «украінскій я знаю, но говоріть буду по-рускі», «может всьо уладітся».

Задовго до нашої незалежності і без усілякого зв’язку з нею британський науковець Бертран Расел сказав: «Біда світу в тому, що дурні – впевнені, а розумні сповнені сумнівів».

Сумніви тягнуть нас на дно. Дивно, чи не так? Ми що, боїмося образити розбишаку, який відверто нам хамить ще й махає кулаками? На цьому етапі нападникові не слід терпляче пояснювати помилковість концепції його поведінки. Не оцінить.

Постійне очікування вибриків від навколишніх розбишак змушує бути насторожі, у пошуках правильного варіанту дій, коли тебе відверто зневажають за мову.

Отож як заспокоюють і радують прості ситуації: у крамниці продавець говорить: «Вітаю Вас!». У потязі провідниця запитує, чи не бажає хтось кави чи чаю. А на вулиці молодь розучує пісню УПА.

А чи змінив свою думку про незалежність отой чоловік із робочими руками, я не знаю.