Результати соціологічних опитувань все частіше звучать як вирок не лише політичній системі, але і суспільству. Українці хочуть жити у суспільстві рівних можливостей, але при цьому більшість не готова йти у політичну діяльність задля впровадження таких цінностей. Хоча активність громадян зростає, як і кількість акцій протестів, проте, вони — локальні та розпорошені.
В українців найнижчий рівень довіри до всіх гілок влади серед європейських держав. Винятком не стали і політичні партії разом із політиками. Тому марно шукати відповідь на запитання, як можна впроваджувати реальні реформи без підтримки громадян. За іншими результатами дослідження наша країна ще і тотально не щаслива (5,86 з 10-ти можливих балів, що є найнижчим показником у Європі) та при цьому — незадоволена наявним станом речей (4,82 бали з 10-ти можливих).
Впевненість у майбутньому за останні два роки впала з 72% до 64%. Це реальний результат діяльності влади та проведених «реформ». Але серед молоді картина жахає — аж 75% не впевнені у своєму майбутньому. А це ж — активніша частина населення, яка б мала піднімати прапор віри та дії над суспільними настроями. Здається, що інші цінності їх об’єднують набагато ближче з європейською молоддю, куди і спрямовані їхні погляди. Тому або час ще не настав, або немає лідерів, які готові показати своїм прикладом, що можна творити історії успіху.
Але, з іншого боку, складається враження, що більшість громадян змінювати «statusquo» не збираються. Кількість членів політичних партій та громадських об’єднань — надзвичайно низька, адже в Україні лише 17% громадян є членами різних об’єднань. Хоча, саме вони — єдиний інструмент впровадження реальних змін. Створення масових рухів та політичних партій, що фінансуються середнім класом, стане реальністю найближчого майбутнього країни. На жаль, мало хто зараз в Україні готовий платити за легітимну презентацію свого інтересу у політиці, і це доводить практика функціонування свіжостворених партій. Хоча, за результатами дослідження IFES, майже 40% громадян готові фінансувати окремі проекти політичних партій що викликає і певну надію.
Як розбити у суспільстві зачароване коло невпевненості, відсутності довіри та страху перед політичною діяльність?
Єдиний шлях — це впроваджувати у суспільство абсолютно нові стандарти на рівні створення політичних партій та громадських рухів. Спочатку партії з реальними прозорими бюджетами та членськими внесками, внутрішньопартійною демократією та постійною роботою з людьми через реалізацію проектів будуть викликати подив. Але Ганді правий: алгоритм, перевірений часом, працює тому, що спочатку тебе не помічають, потім над тобою сміються, потім з тобою борються, а потім ти вводиш нові стандарти. Яскравий приклад у частині громадської діяльності — питання контролю за владою у 2012 році. Ніхто не вірив, що Громадянський рух «ЧЕСНО» чи Громадська мережа «ОПОРА» зможе впливати на порядок денний країни. Але це — вже реальність, всього лише за рік.
Питання у тому, хто перший повірить і хто стане саме тією купкою людей, які почнуть впроваджувати нові стандарти. Бо тільки так і робляться кардинальні зміни — невеликою кількістю відповідальних громадян, які мають чітке бачення. Слова «батька» філософії середнього класу США Ральфа У. Емерсона, як початок гімну для таких українців: «Ніщо не вселить у твою душу миру, окрім повної перемоги твоїх принципів».
Такі прості речі, як регулярна сплата членських внесків політичним партіям та громадським об’єднанням, волонтерство по 2-3 години на тиждень, десятки складних питань народним обранцям та публічне обурення простими відповідями. Це перші кроки, що ведуть до великих змін.
Надія зараз на середній клас, який хоч і не великий, але почав міцніти на цих виборах, та громадських активістів нового покоління, які пройшли випробування двохтисячними та «помаранчевою революцією». Якщо близько 12% середнього класу і громадсько-активних людей великих міст підтримають реалізацію близьких їм цінностей відповідальності, раціональність та гідності, то кардинальні зміни у країні прийдуть набагато швидше, ніж ми сподіваємось. «Чорний лебідь» ще невеличкого середнього класу і нового покоління молодих політиків може принести нам шанс змінити політичну систему через впровадження інших стандартів політики у суспільство. Питання лише, хто та коли почне?
