Тарас Случик

Публікацій: 14

Як подолати прокляття зневірою?

...Такі прості речі, як регулярна сплата членських внесків політичним партіям та громадським об’єднанням, волонтерство по 2-3 години на тиждень, десятки складних питань народним обранцям та публічне обурення простими відповідями. Це перші кроки, що ведуть до великих змін...

Результати соціологічних опитувань все частіше звучать як вирок не лише політичній системі, але і суспільству. Українці хочуть жити у суспільстві рівних можливостей, але при цьому більшість не готова йти у політичну діяльність задля впровадження таких цінностей. Хоча активність громадян зростає, як і кількість акцій протестів, проте, вони — локальні  та розпорошені.


В українців найнижчий рівень довіри до всіх гілок влади серед європейських держав. Винятком не стали і політичні партії разом із політиками. Тому марно шукати відповідь на запитання, як можна впроваджувати реальні реформи без підтримки громадян. За іншими результатами дослідження наша країна ще і тотально не щаслива (5,86 з 10-ти можливих балів, що є найнижчим показником у Європі) та при цьому — незадоволена наявним станом речей (4,82 бали з 10-ти можливих).


Впевненість у майбутньому за останні два роки впала з 72% до 64%. Це реальний результат діяльності влади та проведених «реформ». Але серед молоді картина жахає — аж 75% не впевнені у своєму майбутньому. А це ж — активніша частина населення, яка б мала піднімати прапор віри та дії над суспільними настроями. Здається, що інші цінності їх об’єднують набагато ближче з європейською молоддю, куди і спрямовані їхні погляди. Тому або час ще не настав, або немає лідерів, які готові показати своїм прикладом, що можна творити історії успіху.


Але, з іншого боку, складається враження, що більшість громадян змінювати «statusquo» не збираються. Кількість членів політичних партій та громадських об’єднань — надзвичайно низька, адже в Україні лише 17% громадян є членами різних об’єднань. Хоча, саме вони — єдиний інструмент впровадження реальних змін. Створення масових рухів та політичних партій, що фінансуються середнім класом, стане реальністю найближчого майбутнього країни. На жаль, мало хто зараз в Україні готовий платити за легітимну презентацію свого інтересу у політиці, і це доводить практика функціонування свіжостворених партій. Хоча, за результатами дослідження IFES, майже 40% громадян готові фінансувати окремі проекти політичних партій що викликає і певну надію.


Як розбити у суспільстві зачароване коло невпевненості, відсутності довіри та страху перед політичною діяльність?


Єдиний шлях — це впроваджувати у суспільство абсолютно нові стандарти на рівні створення політичних партій та громадських рухів. Спочатку партії з реальними прозорими бюджетами та членськими внесками, внутрішньопартійною демократією та постійною роботою з людьми через реалізацію проектів будуть викликати подив. Але Ганді правий: алгоритм, перевірений часом, працює тому, що спочатку тебе не помічають, потім над тобою сміються, потім з тобою борються, а потім ти вводиш нові стандарти. Яскравий приклад у частині громадської діяльності — питання контролю за владою у 2012 році. Ніхто не вірив, що Громадянський рух «ЧЕСНО» чи Громадська мережа «ОПОРА» зможе впливати на порядок денний країни. Але це — вже реальність,  всього лише за рік.


Питання у тому, хто перший повірить і хто стане саме тією купкою людей, які почнуть впроваджувати нові стандарти. Бо тільки так і робляться кардинальні зміни — невеликою кількістю відповідальних громадян, які мають чітке бачення. Слова «батька» філософії середнього класу США Ральфа У. Емерсона, як початок гімну для таких українців: «Ніщо не вселить у твою душу миру, окрім повної перемоги твоїх принципів».


Такі прості речі, як регулярна сплата членських внесків політичним партіям та громадським об’єднанням, волонтерство по 2-3 години на тиждень, десятки складних питань народним обранцям та публічне обурення простими відповідями. Це перші кроки, що ведуть до великих змін.


Надія зараз на середній клас, який хоч і не великий, але почав міцніти на цих виборах, та громадських активістів нового покоління, які пройшли випробування двохтисячними та «помаранчевою революцією». Якщо близько 12% середнього класу і громадсько-активних людей великих міст підтримають реалізацію близьких їм цінностей відповідальності, раціональність та гідності, то кардинальні зміни у країні прийдуть набагато швидше, ніж ми сподіваємось. «Чорний лебідь» ще невеличкого середнього класу і нового покоління молодих політиків може принести нам шанс змінити політичну систему через впровадження інших стандартів політики у суспільство. Питання лише, хто та коли почне?