Покоління в історії — це новий листок у літописі країни, і саме від нього залежить, чи історію будуть писати тим почерком (політичний режим), що і минулі глави, з тим самим змістом (якість суспільства), чи з натхненням для наступних поколінь (кількість справжніх перемог). Тобто, кожний новий листок несе надію на зміни, як і кожне нове покоління. У 2015-2020 роках відповідальність за країну почне брати на себе покоління Y – ті, хто вже не застали авторитарного режиму і з головою стрибнули у світ «like» та «share».
У цього покоління є переваги, що можуть стати стимулом для розбудови держави на абсолютно нових засадах. Але є і виклики, підсолоджені спокусами, що можуть звести нанівець усі потуги, навіть, високоосвіченої та принципової частини нових громадян.
Моє покоління не бачило авторитаризму та диктатури. Про такі методи управління покоління Y дізнається лише через фантастичні фотографії в AP, з кривавих сюжетів, виставлених активістами на YouTube, та з грубих книг про історію. Тому авторитарна модель мислення непритаманна новому поколінню, і її насадження викличе щонайменше внутрішній спротив. Тому ініціативність та вільнодумство у політиці, культурі, мистецтві та підприємництві будуть суттю після 2020 року.
Революція як позитив. «Помаранчева революція» у пам’яті залишиться не раною, а, мабуть, веселим карнавалом із музикою. Адже тоді ще великих надій ніхто з молодих не покладав, бо не було що втрачати. Ми не втратили віри, але здобули розуміння, що можемо. На відміну від молоді країн «Арабської весни», молодь України відчула, що ненасильницький спротив працює, але при цьому отримали урок «реваншизму». А реваншу можна запобігти тільки сфокусованістю та стрибком нової якості публічної політики. Тому відсутність страху перед зміною політичної системи у світі, де єдине, що можна спрогнозувати, це високий рівень соціальної та економічної турбулентності, – хороша інвестиція у майбутнє.
Наше покоління, загалом, освіченіше за авторитарне і готове до глобальних викликів. Доступ до інтернету та тотальне поширення освіти, хоч і не дуже якісної, але все ж закладає певні знання та категорії. Тим більше, що основним інструментом влади у ХХІ столітті є саме освіта, а силою є знання. Університети та інститути як майданчики з доступом до аудиторії дають шанс поширювати інші цінності для активної частини громади та лідерів думок. Питання у тому, хто і як ним скористається. Чи побудуємо польську «Справедливість та свободу», чи відродимо ВЛКСМ.
Але виклики, які стоять навіть ще на чистому аркуші паперу літопису нового покоління, здається, ще не усвідомлені. Правда, з ними ми зустрічаємось кожного дня.
Нове покоління хоче миттєвого результату, не докладаючи зусиль. Наші бажання, на жаль, не підкріплені протестантською етикою дії та культом праці. Мрії у нас – американські, а методи – африканські. Тому є висока ймовірність скорупціювати покоління через ту ж систему освіти. Бажання отримати результат легким шляхом дозволяє системі заманити та втримати людей із високими цілями, але нестійкою мораллю. Та й особистісна довіра у нас вища, ніж до інституцій, це – стимул для корупції. Тому шляхом протидіяти є творення альтернативних освітніх та медійних майданчиків, таких, як Вуличний університет, platfor.ma,Texty.org.ua та інші.
Теперішня політична еліта прищеплює молоді принцип, що політика – це апріорі зло. Робиться це для того, щоб не вирощувати собі конкурентів. Звідси ми бачимо низьку політичну активність молоді, розвал молодіжних крил політичних проектів, пасивність, відсутність пріоритетів у молодіжній політиці і зосередження на соціальних проблемах. Потрібно повернути політику молоді, адже вона якраз робиться для неї – для майбутнього. Зробити це можна лише говорячи її мовою та йдучи на відверту розмову у її світ через створення майданчиків для об’єднання. Адже нещирість яскраво видно – молодь не вірить чинним політичним лідерам та моральним авторитетам. Адже перші – лицеміри, а другі – живуть минулим.
Віртуалізація – це палка з двома кінцями, як два світи. Ми бачимо, що у соціальних мережах люди кожного дня змінюють ненависний режим, виходять десятками тисяч на акції, мобілізуються на різні заходи. Правда, все це ніколи не залишає віртуальні межі інтернету. Боротися з віртуалізацію, яка є результатом індивідуалізованого суспільства, можна лише через інше використання інтернету: як канал для інформування та інструмент для спільної праці. Критичний скептицизм та реальна креативна дія за межами світу планшетів – це те, що може вивести з віртуального світу молодь. Тут можна звернутись до ідей «Помаранчевої альтернативи» у Польщі, яка через мистецтво (графіті, виставки, театральні постановки) та веселі карнавали на вулицях міст висміювала комуністичний режим. Дію за межами соціальних мереж треба зробити модним трендом.
Для того, щоб покоління Y не перетворилось у віртуальний корупційний «0», нам потрібно творити альтернативні, неформальні освітні майданчики, а дію за межами віртуального світу – робити модною, та паралельно боротись із корупцією на найнижчому рівні навіть за допомогою інтернету.
Ми вже сьогодні визначаємо, якою буде країна через двадцять років, адже наші цінності легко читаються через наші дії. Але цінності міняються або через власне самовиховання, або через зовнішній шок. Перший шлях дає нам шанс на успішний сценарій розвитку країни від диктатури до демократії, а другий – лише констатує невизначеність та тривогу через можливість отримати ще один урок у нашій історії, який ми не вивчимо.
