Боротьба за персональне голосування «під куполом» Парламенту — це боротьба за принципи в українській політиці. Проблема — не у натисканні кнопок різного кольору, а у виконанні договору, який укладається лише один раз між нардепом та виборцями. Договір розірвати неможливо. Ми, укладаючи його у кабінці для голосування, покладаємось на порядність кандидата. І, як виборці, віримо у декларовані чесноти та надіємося, що у політика є певні непорушні внутрішні принципи, які він мав би цінувати так само, як і нашу з вами довірою.
Як виборці, можемо лише спостерігати за реалізацією депутатських принципів, але «звільняти» обранців за нівелювання принципів не можемо. Обидві сторони знають, що одна віддає свою волю, а інша — її отримує і розпоряджається залежності від власних цінностей. Це і є велика моральна дилема – не порушити принципів та протистояти спокусам, знаючи, що за нехтування ними не буде покарання.
Не персональне голосування, а отже — недотримання договору без наслідків для того, хто носить значок, є індикатором політика без моралі. Сьогодні ми вже нарахували таких 75 депутатів – без моралі, які більше не стануть політиками. Бо справжніх політиків без моралі не буває. Політик – це ікона моралі, але не завжди ікона вечірніх шоу. Бувають корупціонери, говоруни, брехуни, перебіжчики зі своєю власною, лише для себе встановленою мораллю, без акту договору, але точно – не державці.
Персонально тиснути на кнопку у системі «Рада» – це реалізовувати волю тисяч виборців та вершити долі мільйонів українців, які віддали те, чого так не вистачає в Україні – довіру. Святість цього процесу як таїнства, яке змінює політичний, економічний та соціальний ландшафт икраїни, давно нівельована. Так само, як цінності честі, гідності та відповідальності давно не лунають із серйозною інтонацією на «політичному Олімпі» країни.
Після фіксування голосування «за того хлопця» Ольги Сікори, Дмитра Шлемка, Володимира Купчака та Яросалава Федорчука, опозиція отримала унікальну можливість – самоочиститися.
Самоочищення та спокута гріхів – це процес болючий, але часто він приводить до нової якості, бо це – вияв щирості. Українським політикам давно не вистачає щирості – вони стали пластмасовими.
Виключити з фракції та партії кнопкодавів – це символічний крок, який дозволить показати авторитарній системі Януковича, що опозиція, на відміну від нього, готова вчитись на своїх помилках. Це перехід на іншу вісь координат, де основними точками є: ідеї, цінності та принципи. Це можливість встановити інші правила гри, з імовірністю отримати інші результати.
Зараз триває системний конфлікт між дією та байдужістю, між публічністю та кулуарністю, між відповідальності та обманом. Від того, чи пробачимо ми це політикам, залежить, що переможе.
Висновок давно витає на знімальних майданчиках та у коридорах владних будівель – нам катастрофічно не вистачає у політиці моральних авторитетів, для яких принципи та цінності дійсно мають значення. Адже моральність показує не лише напрямок, а розповідає, як ми туди рухаємось. Насправді, методи не виправдовують цілей, а цілі – методів.
У цей не легкий для країни час мусимо знайти для себе моральні орієнтири. Ні опозиція, а тим більше – влада, на цю роль давно вже не годяться. Тому єдиний шанс – це почати сповідувати цінності через дії, які для нас мають значення. І змінювати засади політики знизу – означає повернути політику до моральності.
