Вибори до Парламенту 2012 року можна назвати реквієм за політикою та виявленням нових симптомів затяжної хвороби великої української політики. Зокрема чисельну появу журналістів-політиків, благодійників-політиків, зірок-політиків та навіть фейсбук-політиків можна трактувати лише, як збочене уявлення суспільства про те що таке політика. Але, мабуть, ще просто не настав час появи справжніх політиків, які створюють альтернативу опозиції без позиції так і владі, для того щоб ввести європейські «правила гри» на українську шахівницю.
Під час виборів в Україні замість тріумфу щирості та професіоналізму можна вдосталь наїстись лицемірством, показним благодійництвом та тріумфом дилетантства з боку претендентів на депутатський значок. При цьому кожен надягає найближчу до образу свого виборця маску і намагається вдало грати з режисовану роль. І так політичний процес замінюється на спектакль з акторами, які не дуже зважають на вподобання публіки. А глядачі замість того щоб вимагати чітких програм і тез у публічних виступах,спостерігають за парадом заяложених пустих фраз і давно не актуальних ідеологічних штамів.
Перервати цей сюрреалістичний спектакль, тепер, що стає духу пробуютьжурналісти-політики, які не спромоглись мабуть виконати свою місію маючи мандат четвертої влади. Вони намагаються йти у велику українську політику, але чи зможуть створити нову місію та бачення для України, залишається під великим знаком питання. Відповідь на яке новоспечені політики будуть намагатись давати вже по інший бік телекамери з надією що сюжети про них будуть знімати «під куполом». При цьому забувши, мабуть, свою силу як четверта влада та повіривши партійним лідерам у свою винятковість. Надіюсь що ранок вони починають перечитуючи праці Макса Вебера про політику як покликання та небесну харизму. Але при цьому геть забувши про нове підростаюче покоління журналістів, яким все ще потрібно прищепити європейські цінності та принципи, а не людини що через зневіру та розпач пішлазі свого «цеху». При цьому маючи лише смак примарної можливості використати своє вміння знімати якісні сюжети у великій українській політиці. Дивує також і відсутність розуміння та мислення у партійних будівничих, адже краще мати лояльного журналіста який працює в медіа, ніж нікому не відоме широкій громадськості ім’я в партійному списку чи на мажоритарному окрузі. Мабуть професійності та стратегічного мислення завжди буде бракувати лідерам політичних партій, єдина надія на нове покоління менеджерів народжених у вільній Україні.
«Великодушне» бажання роздавати подарунки виборцям прокидається у більшості бізнесменів, що хочуть провернути нову інвестицію – вкласти у мандат та вступити до омріяного клубу 450. Нажаль,громадяни замість того щоб запитувати програму кандидата та його спроможність писати закони і виробляти політику в одному з напрямків чекають виконання роботи місцевої влади. Але з такими темпамимажоритарник раз на п’ять років замінює комунальні служби та інші відомства і відділення влади. А всі на ступні спокушені виборці будуть ковтати облизня та гарувати полум’я ненависті на новообрану владу. А прийшовши в «будинок під куполом» новоспеченому небожителю прийдеться зняти уніформу працівника дорожньої компанії і надіти костюм парламентаря. Але чи зміниться зміст після того як зміниться форма – не факт!
Правда, зміст діяльності та політична історія мають більше значення ніж тимчасова маска в спектаклі, бо те звідки ми вийшли скаже нам куди ми прийдемо. І виборці отримаючи чергові крихти зі столу корупціонера чи лобіста-монополіста, вже стратегічно програють на наступні п’ять років. І знову лише тому що не готові проявити волю та нав’язати свої правила гри для майже народних обранців.
Єдиний вихід з цього недолугого спектаклю це змінити правила гри у великій українській політиці, через прийняття певних принципів і цінностей та невпинне будівництво нової країни навіть у період між виборами. Потрібно професіоналізувати політику через активну участь людей, які вже мають певну політичну біографію, але представляють навіть не нову, а іншу генерацію людей. Джерелом наповнення іншої політичної еліти можуть бути лише люди, які вже намагаються впливати на політику зовсім іншим шляхом, бо проблема переважно вирішується на іншому рівні ніж вона створена. А політика в Україні не виключення, хоча дивних виключень у нас вистачає.