Ця світлина Євгенія Гапича бере участь у фотовиставці «Руки майстрів, що творять дива», яка цими днями відбувається у Центрі Української Культури та Мистецтва, що у Києві. Приз за перемогу — персональна виставка фотохудожника. Підтримати роботу нашого краянина можна, перейшовши за цим посиланням:
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=553110168037840&set=a.553110118037845.141694.268020536546806&type=1&theater
Ви були в Національному мезуї Гуцульщини та Покуття, що в Коломиї? Ви бачили там світлини майстрів народних промислів? А чи хоча б одного з Космача? І я не побачив...
За 21 рік Незалежності України в розвитку культури мало що змінилося, хіба що в гіршу сторону. Та і відношення до майстрів лишилося на «совковому» рівні. Маєш звання — маєш привілеї. Не маєш, ну то най тобі Бог помагає. А таких майстрів в Космачі — понад 2 тисячі: що не хата, то майстер. Писанкарству там змалку навчаються, а ось де які промисли вмирають. Потиху відходить вишивання, бо на ньому багато не заробиш. Рушник з не замислуватим візерунком вишивати потрібно з чотири дні, а продаси ти його за 100 гривень. І чи проживеш ти на ці гроші? Але лишилися майстри, які не ставлять за ціль збагатитися, а, мабуть, звикли так жити. Цінувати, пам’ятати, примножувати надбання предків.
Параска Танасіївна Юряк — вишивальниця. Потрапивши до неї в оселю, розумієш тлумачення Космач, дійсно «келія сонця». На підлозі, стінах, меблях все вишиване. І вишите власними руками. Вишиває рушники, скатерті, подушки, киптарики і все що вишивається. Тому з цієї жіночки я і почну серію народних майстрів Космача. Не тих що мають звання «народний», а ті, що дійсно не забули свого коріння, і залишаються неперевершеними майстрами нашого краю.
