Приємно, що всесвітньо відомий журнал «National Geographic» виходить тепер українською. Приємно, що час від часу з‘являються статті, присвячені Україні. Але запитання залишає конкурс «Твій кадр». Світлину, яка впродовж місяца набирає найбільшу кількість «вподобань», публікують на сторінках журналу «National Geographic Ukraine».
Уже від почату не все було прозоро у цьому конкурсі. Умови проведення — відсутні. Лише після дискусії (на сторінці у Фейсбуці) вдалося таки «витягнути» умови конкурсу на поверхню. А умова проста: фотоапарат — комп‘ютер — поштова скринька редакції. Тобто, фото не має бути у жодному разі відкоригованим. Жодного втручання сторонніх графічних програм. Ну, здається,я нічого складного — ні для редакції, ні для учасника. Але ж ні. Час від часу редакція журналу відбирає світлини, які явно порушують умови конкурсу, прописані редакцією. Дивним є те, що ці світлини перемагають у конкурсі. Хоча перемогти у конкурсі, який проводиться у соцмережах, не так вже і важко: все залежить від бажання учасника та кількості його друзів. Але, попри те, аби світлини, які не «вписуються» в умови конкурсу, виключити з голосування, редакція журналу банально відписує: «Ну що ж, це мінус», «Далі будемо більш уважними».
Чому б не випробувати свої сили у даному конкурсі? Саме на конкурс, у відборі на червневий номер видання, потрапила і моя світлина «Пастух». Підпис до файла: 10-річний вівчар в колибі. Починаючи з травня по жовтень, хлопець випасає худобу на полонині, заробляючи цим і допомагаючи своїй родині. Лише інколи він спускається у село, аби поповнити запаси продуктів. У травні та вересні він не відвідує школу. Дивним було те, що редакція повідомила, що фотографія не набрала максимальної кількості голосів.
Підсумок голосування конкурсу “Твій кадр-вибір читача” у червні 2013 року. Справа — моя світлина “Пастух”. Проте, була надрукована світлина, яка зліва
Прикро, але ситуацію завжди можна виправити, якщо є бажання обох сторін. Після листування з редакцією журналу, заступник головного редактора Дмитро Губенко завірив мене, що редакція планує поставити моє фото у липневий номер, але все залежатиме від того, скільки сторінок буде відведено на «Твій кадр», тож, фото-переможець соцмереж буде — одне чи два.
Ключовий момент — одне чи два.
Залишилося почекати виходу липневого номера. Але не все так сталося, як гадалося. У липневому номері розмістили дві світлини переможців відбору соцмереж та одну — вибір редакції. Мою світлину так і не розмістили. Тобто, місце на другу фотографію знайшлося, але не на мою, яка перемогла у червневому відборі…
«Євгене, на жаль, ми не можемо гарантувати, що Ваше фото буде опубліковане, тому що маємо завжди обмежене місце на шпальтах. Ми вже вдруге плануємо розмістити 4 фото, але реклама вже вдруге в нас забирає півшпальти. Також Ви праві — водночас ми не можемо посунути фото, яке набрало 300-500 лайків, щоби поставити Ваше, яке набрало менше», — повідомив Дмитро Губенко.
Але мова не йшла про третю чи четверту фотографію. У червневому номері редакція успішно надрукувала фотографію переможця травневого відбору і на сторінці у соцмережі пояснили, що так треба.
Мені дотепер незрозуміле відношення редакції до прихильників журналу. Єдине, що я можу сказати, українське видання «National Geographic» — це бізнесовий проект, який намагаєтеся максимально розкрутитися. Наразі, редакцію не дуже хвилюють культурні та соціальні проблеми України.
«Дуже прикро, що так виходить», — саме такі відповіді я чую від редакції журналу «National Geographic».
Це лист в редакцію від 14 травня 2013 року:
«Я вже третій рік поспіль їжджу до Космач,а аби зафіксувати на фотокамеру всіх тих людей, які ще хоч якось підтримують стародавні традиції, дбають і не забувають те, що передали їм предки.
Те, що ми бачимо в інтернет-мережі, не зовсім відповідає дійсності.
Багато традицій, народних промислів гуцулів втрачається або забулися. Через те, що вони не популярні. Одиниці майстрів лишилися що виготовляють сардаки, кресани, постоли, тчуть килими на верстатах 1960-1970 рр. Лозоплетінням займається лише одна майстриня, якій 102 роки. Вишивкою рушників займаються лише старші люди, бо на один рушник йде біля чотирьох днів і коштує він біля 100 грн. Вишивку сорочок перетворили в виробництво на китайському обладнанні.
З кожним роком до церкви, на свята, йде все менше і менше в національному гуцульському одязі. Максимум, що можна побачити, — це вишиванки.
Вівчарство майже припинило існування. Тепер випасають не овець, а корів. Бо це вигідніше.
Молодь покидає села і рветься до міста.
Я розраховував, що фотографія, яка виграла, буде опублікована в вашому журналі. І саме з цим номером я планував їхати до Космача і подарувати цей журналу тому хлопцю. Аби той показував своїм друзям, а його родина — своїм близьким та знайомим. Аби вони пишалися тим, що все, чим вони живуть, комусь потрібно. І навіть не комусь — а відомому виданню, такому, як “National Geographic”.
Ви не уявляєте собі, як вони пишаються і радіють, коли бачать замітки про себе на шпальтах регіональних видань!
Щодо вашої пропозиції виставити ще раз на голосування в липневий номер, — це не зовсім чесно по відношенню до інших учасників.
Можливо, краще визнати мою світлину, яка посіла друге місце і надрукувати у липневому номері під першою, яка виграє.
Звичайно, що вирішувати Вам.
Дякую.
З повагою, Євгеній Гапич»