.jpg)
Затопити комусь в пику — останній аргумент в суперечках і сварках. Але часом необхідний і дуже помічний. Багато моїх знайомих, почувши таке, поспішають відсахнутися, а часом не розмовляти або й усім довго розповідати, що б’ю людей. Хоча останній раз я вирішувала питання з допомогою кулаків років вісім тому. Зате пам’ятають про це до цих пір. І хоча ніхто з тих, що у найяскравіших барвах та наймасніших висловах, це описують, ніколи мордобою з моєю участю не бачили.
У серйозні бійки із ламанням руки, великими синцями та геть роздряпаним обличчя я вступала взагалі кілька раз у житті. Відстоювала власну гідність та гідність своєї родини. Так, мені тоді бракувало слів. Побила — подіяло! Із людьми, з якими мірялася силою кулаками, тепер навіть приятелюю. Тепер стараюся не влізати у бійки, не відповідати ляпасом на зневагу. Хоча, чесно, так іноді хочеться. Це відчуття знайоме багатьом. Але чимало друзів та знайомих, переважно жінок, звикли мовчати. Зібгати образу, увібрати її в себе, плакати і носити її або глибоко в душі, або ж виставляти напоказ.
Мовчать, коли начальники ображають на роботі, аби не втратити працю, мовчать, коли ображають в родині, аби не зіпсувати стосунки, мовчать на образу друзів і в транспорті, мовчать, коли влада робить із всіх дурнів та плює в обличчя. Прикриваються християнськими істинами, підставляють так би мовити другу щоку для ударів словами та вчинками. Дещо краще тим, хто прикрився байдужістю. Їх мало що хвилює. Вони — черепашки, речі в собі. Навіщо вилазити, напружуватися, щось робити, у панцирі так добре! Для багатьох це порятунок. Але ж насправді багато з тих, хто починає сварки, провокує непорозуміння, показує свою вищість за допомогою начебто влади, посади чи суспільного становища, самі великі боягузи, або ще з дитинства ображені. Про це може розповісти будь-який психолог.
Зустрічаючи протидію або удар, не обов’язково фізичний, вони відступають, починають дивитися іншими очима на того, хто їм протидіє. Чиновники, різного роду правоохоронці, податківці, судді, задиркуваті чоловіки в родинах ба й навіть політики та багато інших різних моральних «забіяк» хочуть подавити слабших, підлеглих, показати, які вони значимі, ображаючи інших. Але коли зустрічають протидію, відступають. У цьому переконалася сотні раз. Тоді, коли писала скарги на різних начальників, відкрито висловлювала незадоволення владою, захищала подругу від п’яного чоловіка, кинувшись з кулаками на вдвічі більшого і сильнішого, коли навіть ігнорую або ж відповідаю спокійно, кількома словами на образи. Це і є мої удари. Вони зрідка фізичні, але дієві. Тоді чуюся добре, тоді тримаюся з гідністю. Не бійтеся відповісти ударом на удар!
