Урок бізнесу та патріотизму від персицького авіатора

Так вже склалося, що двічі-тричі в місяць мені доводиться подорожувати просторами нашої неньки України. Як правило, для зручності пересування, я користуюся потягами. З часом, приглядаючись до різноманітних подорожуючих «персонажей» стало навіть цікаво заводити з ними бесіди. Згодом це перетворилося в захоплюючу гру, яка відволікає в дорозі від спеки, холоду, «ароматів» і всього того, чим така багата наша вітчизняна залізниця.
Отож. Східна зовнішність, червона шкірянка та саквояж «Ferrari». Оу! Це мій «клієнт», треба йти в наступ. Представляється. Адріано. Дивне ім`я як для перса. Стає ще дивніше, коли довідуюся, що батько його був італійським льотчиком, мати – туркеня, а дід — напівперс. В Україну хлопець потрапив, тікаючи з іранського війська. Такий собі дезертир.  Оскільки не вдалося перебратися до Норвегії, де для таких втікачів як Адріано, за його словами, рай на землі, хлопцеві довелося залишитися тут. У Києві вступив вчитися до Національного авіаційного університету (звичайно, мріяв стати льотчиком, як батько-італієць). Завершив. Куда лєтєть, зачєм лєтєть, на чьом лєтєть? Ага, а ми з армії втекли… Повертатися теж нікуди.
Торгівля в тих персів у крові (хоча в цього кров італійсько-турецько-персицька), тому Адріано вирішує зайнятися саме цим ремеслом. Що ж продавати? Те що є тут і чого немає в Ірані. Ліс! Так, по трохи, борячись з іноземними законами (писаними і неписаними), чужим менталітетом, корупцією, підступністю, недовірою, несприйняттям та обманами, персицько-український авіатор сколотив собі нічогенький бізнес.
Він ще довго розповідав мені всі нюанси ведення бізнесу в Україні, про мільйонний (щоправда річний) оборот його фірми, як в нашій країні важко жити таким бізнесменам як він і багато чого іншого. Його розповідь плавно переросла в те, що з України потрібно їхати геть. Усім! Бо тут все стоїть на місці, всюди розруха і безлад, а люди тільки тим і займаються, що обманюють один одного.
Останній його аргумент був більш, ніж переконливий, в задушному коридорі купейного вагону 43-го швидкого. Він часто їздить за кордон, нещодавно повернувся з Німеччини. Там теж пересувався потягом, вагони якого були оновленими з часу останнього його візиту. А пройшло лише півроку. Не кажучи вже про зміни на вулицях міст, які були не просто помітні, але інколи й кардинальні.
— А што здесь, у вас? Я как приехал 12 лет назад в етом вагонє  ва Львов, так і єду сечас через столька лет в ньом же…
Здається стало ще задушливіше, і цей запах… Напевне його не можна сплутати ні з чим на світі. Хтось вийшов з туалету. А мені чомусь стало страшенно соромно за запах.
Перс переконував мене, що любити свою Батькіщину можна навіть тоді, коли живеш в іншій країні. За його словами, патріотизмом добре перейматися за умов, якщо ти відчуваєш себе достатньою людиною. От він, до прикладу, виявляється страшенно любить Іран.
— Уежай атсюдава. Єслі ті нє хочешь здєлать ето раді сєбя, то будь умная девушка і здєлай ето раді своїх дєтєй, — резюмував авіатор-бізнесмен.
Здається, цей перс вбраний в куртку пілота «Формули-1», забув найголовніше — ким, в якому статусі та з чим в кишені приїхав до моєї країни...