Фото зі сторінки Анастасії Романюк у соціальній мережі Facebook
О, цирк! Як часто ти приходиш в наше життя, навіть після того як ми виростаємо і втрачаємо дитяче бажання сидіти під твоїм куполом і насолоджуватися. Фокуси, трюки, сміх. Клоуни, маги, повітряні акробати. Особливо останні. Мабуть, завжди ходила до цирку лише заради них. Мене заворожували ці безстрашні, підтягнути, красиві люди. Вони викликали в мене захоплення, до того часу, поки я… Ні. Не до того часу, коли мене злякав один з їхніх карколомних трюків. А доти, доки не сіла одного разу в поїзд Сімферополь-Чернівці…
Тепер в цирк я, мабуть, не піду. Ну, принаймні, якщо там виступатимуть акробати. Але про все по порядку.
Кому влітку доводилося їхати потягом з Криму на Західну Україну, той мене зрозуміє. Білети дістати неможливо, тому їду в плацкарті. Ну, добре, що хоч їду. Сусіди цього разу «непостійні», заходять-виходять. Довгу бесіду завести немає з ким, залишається читати. Але за перегородкою постійний шум. Здається там просто весела компанія снідає, потім обідає, потім вечеряє… Їхати ж понад добу.
Спека виснажує цих молодих людей. Хоча думаю, не скільки спека, а її поєднання з алкогольними градусами. Тому вони роблять перерви між трапезами на «поспать». Просинають і, – погнали дальше. Сп`яніли, втомилися і знову спати.
Зрозуміло, коли градус зашкалив, то розмови стали настільки гучними, що весь вагон тепер знав – артисти цирку, доганяють своє шапіто, яке вже стоїть і з нетерпінням чекає їх у Львові. Цирк уєхал… Напис з назвою відомого в країні цирку його працівники носять на футболках.
Мою увагу з цієї компанії привертають двоє – хлопець і дівчина. Закохана пара. Молоді і красиві. Особливо хлопець. В поїзді жарко, він з оголеним торсом. Привабливо-рельєфним. «Певне повітряний акробат», – думаю я. (Як виявилося згодом – вгадую). Молодий, красивий і вічно п’яний (принаймні, всю дорогу від Сімферополя до Львова). Мені стає дуже тошно. Вони не п`ють для настрою, вони просто бухають. Я уявляю їх на арені цирку, такими красивими, молодими і «під шофе». Всі ці трюки. Ну, я б без 100 грам, не полізла під купол. Для хоробрості! А для балансу?
І тут… На одній із станцій, друзі заносять у наш вагон «мертвого» пасажира і кладуть спатоньки, согласно куплєному білету, біля циркачів. Нікому він не заважав доти, поки не почав проявляти ознаки життя.
Поїзд під’їжджає до Львова близько пів на першу ночі. У вагоні мало хто спить, бо артисти збираються виходити. Невже це щастя під назвою «цирк» нарешті закінчиться? Ні! Тепер найголовніша частина нашої вистави – провідник будить «мертвого» пасажира, який також виходить у Львові. Дядько оживає і коротко каже провіднику, що він думає про те, хто має виходити і куди. Коротше кажучи, пропонує провіднику вийти самому. Кілька підходів нічого не дали, тому провідник вирішив покликати на підмогу колегу з іншого вагону.
«Нє нада нікаво звать. Спакуха! Щас ми єго…» – п’яний «в зюзю» акробат встає і йде «укрощать». І відразу, з ходу, получає від такого ж п’яного «в зюзю» пасажира прямий і точний удар в око! Починається маханина руками і ногами, до якої підключилося піввагона, щоб розняти всіх цих клоунів. Нарешті ображеного акробата вдалося відтягти, але він не переставав кричати, щоб дали йому можливість завершити помсту.
— Для чого це тобі? – заспокоюють пасажири.
— Мєня нєльзя біть по мордє!!! Я – артіст!!! Панімаєш? Как мнє тєпєрь пєрєд людямі виступать?!
Як-як? З гримом! Без гриму ти вже виступив…
Вийшли вони тихо, на Сихові. Там, де і чекав на них їхній цирк. А «мертвого» і «неприборканого» пасажира вивели міліціонери, яких він теж порозкидав спочатку в різні кінці вагону. Потім весь час, доки поїзд стояв у Львові (тобто півгодини), брали свідчення у людей, які купили білети на поїзд, а як виявилося – в цирк…
P. S. Про циркачів у своїх свідченнях ніхто не згадував. Люди мистецтва, вони такі – імпульсивні та ранимі. Вони… Вони приносять радість. Певне то всі розуміють, хто колись бував у цирку.
