Ця історія для мене особлива. Мабуть тому, що вона весела і залишила по собі лише приємні враження. Чомусь, як правило, в поїздах рідко трапляються такі пригоди. От зараз пишу і сміюся сама до себе.
Вперше в житті, та ще й в поїзді, пили з німцем нашу «домашню», закусували салом, співали німецький гімн і кричали «Героям Слава!». І ще багато-багато всього кумедного, і того, що в блозі не поміститься і про що «історія умалківаєт»…
Ну, як завжди про все по порядку.
Сіли у 43-ій поїзд. Повертаємося додому. Вечеряємо…
Підійшли наші друзі, що їхали в іншому вагоні, але не самі. З новими друзями. Хлопець і дівчина. Обоє їдуть з Німеччини. Разом у 43-му вони опинилися випадково. Літак рейсом Дортмунд-Львів приземлився в … Києві. Тому Оля, яка їхала в Івано-Франківськ, погодилася допомогти Стеффену добратися до Львова. Вона — українка, яка разом з батьками живе в Німеччині, але вчиться і в Україні теж. А Стеффен, німець, котрий їде до дівчини в Дрогобич, з якою познайомився на Євро-2012 (Юля була під час чемпіонату волонтеркою).
Знайомимося, як завжди — «найс ту міт ю». І тут німець видає: «Героям Слава! Я Стеффен з Дортмунда». За таке не можна не підняти по 20 грамів нашої «домашньої». Тим паче, німецький друг зовсім не проти…
Каже, що пиво в нас хороше.
— Але пиво має 5 градусів, а ця «хоум продакшн» — 55! — каже автор «домашньої».
До неї у нас було чарівне домашнє українське сальце! Стеффен спробував закусити «народну» «народним», але на відміну від 55-градусної сало йому не сподобалося. Відразу видно, що не українець)))
Після кількох по 20-ть грамів «нашої домашньої» ми жваво обговорювали все на світі. Стеффен розповідав як йому і його друзям сподобалося тут у нас, на Україні: люди, ставлення, Євро, пиво, «Криївка». Певне, саме тому кожен тост у німця починався і закінчувався «Героям Слава!».
Він розповідав нам про німецькі футбольні баталії, про свою малу батьківщину – Бремен, про навчання та роботу в Німеччині. Проте особливими були розповіді про те, як він проводив час у Львові під час футбольного чемпіонату Європи.
— Львів наче молодший брат Відня. Там так красиво! А який там театр! — захоплювався Стеффен.
Сусіди вигнали нас із купе, бо ми надто галасливо, весело, а головне без кінця і краю спілкувалися. Ми перейшли в коридор, але й звідти довелося втікати в тамбур. На пропозицію розійтися Стеффен відповів однозначно: «Ця ніч не закінчиться для вас доти, доки я не вийду о 6-ій ранку у Львові. Ві хев а найс паті!».
Замість «Кока-коли» чи «Пепсі» ми знайшли в одному з вагонів для Стеффена «Голден ключік» і паті продовжилося. Ті з наших друзів, які спочатку знайомства не проявляли своє знання іноземних мов, почали активно спілкуватися з німецьким другом. Хто як міг. Мова тепер набрала міжнаціональних обрисів. Всі всіх розуміли. А один з наших хмельницьких друзів періодично видавав англійською, коли хотів щось сказати
Стеффену, лише одну фразу: «Вуду піпл, меджік піпл!».
Згодом в тамбур вийшли «подихати свіжим повітрям» молоді люди з сусіднього вагону. Вони приєдналися до нашої паті. Як виявилося їхали вони зі столиці відпочивати в гори. Один з молодиків розповів, що він родом з Прип`яті.
— Прип`ять? Чорнобиль? – зацікавився Стеффен. Тоді признався, що мріє поїхати туди на екскурсію.
— Бєз праблєм! У мєня даже пропуск єсть. Когда хочеш, ми тєбє устроім екскурсію.
Хоч Стеффен ітак хотів відвідати Чорнобиль, але нас понесло і ми почали розказувати йому про риб з трьома очима, чупакабр і т.д.
— Я тєбя даже на реактор сважу! — пообіцяв чорнобилець Сєргєй.
Паті перекочувало у вагон до киян, Стеффен явно не хотів, щоб ця ніч завершувалася… сном. А ми після Хмельницького не вистояли і передали «оборону» і німця в руки новоспечених чорнобильських екскурсоводів.
Що не кажіть, а Євро-2012, то була неймовірна сторінка в історії нашої країни. Україну відкрили для себе багато іноземців. І навіть тепер, через певний час, вони приїздять до нас і будуть приїздити ще довго. Ми стали ближчими до Європи, а вона до нас.
Якщо чесно, мені чи не вперше в житті було приємно і гордо за нашу країну! Нехай не все у нас так добре на побутовому рівні (погані дороги, залишки совдепії і решту всякого непотребу), але ж нашу щиру, веселу, гостинну вдачу ніхто вже в нас не відбере. А решту – то наживне.
P.S. Стеффен таки вийшов у Львові (хоча загроза доїхати аж до Франківська була). Згодом із вдячністю і радістю прислав свої фото зі Львова. А також фото того 43-го, який нас всіх звів до купи, на пероні станції Хмельницький.
