Цього разу мова піде не про поїзд. Нещодавно летіла в Стамбул і навіть в літаку не могла зупинитися і не грати у свою улюблену гру — знайди цікавого пасажира )))
Цю трійцю я помітила ще в міжнародному аеропорті Львів. Цікаво було, хто в такий час летить до Стамбула. Думала побачити значну частину пасажирів турецьких підданих. Але ніяк не сподівалася зустріти таку цікаву компанію. Вони привертали увагу в першу чергу сміхом. Постійно шуткували, сміялися і не звертали уваги на решту. І все було б не так дивно, якби то були молоді люди, мого чи навіть молодшого віку. А їм вже далеко за шістдесять. Усім трьом.
Дві бабуськи та дідусь. І такі вони були привабливі для мене, що я просила вищі сили, аби моє місце в літаку виявилося сусіднім із їхніми. Зрештою, то, певне, карма. Бо так і сталося…
Їм продали білети так, що хтось один мав сидіти в тому ж ряді, але через прохід. А я з двома із них. І що ви думаєте я відповіла, коли вони мене запитали чи не проти я помінятися, після того, як ми взлетимо? Звичайно, я відмовилася! При цьому пояснила чому і сказала, що вони просто не можуть не розповісти мені свою веселу історію про подорож до Стамбула. А що ця історія весела та цікава, я не сумнівалася ще з залу очікування аеропорту.
Так от, як виявилося, ця трійця одногрупники з незапам’ятних часів. Університетські друзі. Але стільки років пройшло з того часу, і доля розвела їх по різних кінцях світу. Дякуючи новітнім технологіям загалом та інтернету зокрема, вони віднайшли одне одного.
Юрко (я не можу інакше називати цього дідиська, бо він таки Юрко, а не Юрій батькович) вже більше 30-ти років живе в Америці. Це особлива людина в цьому тріо. Адже саме він став ініціатор того, що вони знову зібралися разом. Приїхав до України і взяв Уляну та Світлану ( вибачте, але цих 68-літніх жінок я теж не можу називати інакше) до Стамбулу, щоб показати світ))) Як я розумію, то, певне, буде не остання їхня подорож і решту світу вони теж побачать.
— Шьо Віи соби думаєте, пані Насте? — як же я люблю цей американський акцент. — Коли я дізнавсь, що си дві мої колєжанкиніц не виділи крім Львова, то хіба я міг тото так заліишити? Та певне шьонє. Пишу їм що би с хотіли видіти. Кажут, що дивліться якийсь серіал про Роксоляну. А в Тюрцію тепер навіт віз українцям не треба. То думаю відвезу. Най подивлятсі.
Обидві колєжанки відразу почали розповідати свою історію. Їм вже по 68 років, але вони ще життям цікавляться «во всю». Дякувати Богу в дітей та онуків все добре. Хтось із них вирішив зареєструвати бабок в соціальних мережах, аби ті змогли пошукати родичів своїх однокласників чи одногрупників. На те, що хтось із них сам особисто буде зареєстрований надії було мало.
Ну, Юрка шукали відразу самого, бо чули, що в Америці старші люди живуть в ногу з часом. І не помилилися! Він відразу відгукнувся і був дуже щасливим, що доля подарувала можливість на старості знайти і спілкуватися з подружками молодості. Згадують, що в студентські роки ох і витворяли! Вдача у всіх трьох хоч куди. Тому певне так і дружили. Тому певне от і зараз всі разом летять до Стамбула.
Юрко в Америці, в Чикаго, працював за спеціальністю лікарем. Тому життя за океаном йому вдалося. А тепер на старості, як і більшість американців просто живе в своє задоволення і по можливості тратить заощадження.
— Приїхати до України і відвезти подруг молодости на екскурсійон в Стамбул, то є для мене не витрати. Пані Насте, то є для мене щастя!
Поки український американець Юрко планував поїздку і добирався до Львова, Уляна та Свєта зробили собі закордонні паспорти. Хоч і життя теж їх не образило, але жодного разу так і не вдалося поїхати закордон. Не те щоб не вдалося, але й не випадало просто такої можливості. А тут — Юрко!
Він такий молодець, все спланував, організував, оплатив і т.д. І от вони всі разом зараз сидять в літаку, він розповідає скільки побачив і скільки поїздив. Всі троє світяться радістю і ключем у них бє життя.
— У нас ше все попереду! Нарешті я знайшов свою стару-молоду компанію, про яку не раз згадував. Де ше нас тільки не увидять. Міише гори з вами звернемо. Але спочатку підкоримо Стамбул. Роксоляна покорила, а ви в мене не гірші.
Ми з радістю погодилися на пропозицію від стюарта щодо вина. Цей усміхнений турок напевне зрозумів, що саме це якраз зараз ще більше підкреслить наш чудовий настрій. На десерт був пиріг з вишнями. Ми пили «черап» (вино на турецькій) і куштували той пиріг. Він був дуже смачний. Уляна навіть зауважила, що мабуть смачніший, ніж той яким вона вгощала Юрка коли той лише прилетів з Америки.
— Ти шьо, смішьна? Де ж ти, жіночко, куштувала смачнішого пирога з вишнями, як твій. Не давайте їй більше вина, — витираючи крішки від пирога з сивих вусів запротестував Юрко.
На запитання, з чого почнеться їхня екскурсія, він не відповів. Сказав лише, що буде колежанок дивувати, бо вже одного разу був в Стамбулі і знає, що там показати. Їх він теж весь час тримав у напрузі, не розповідаючи подробиць. А ті двоє аж згорали від нетерпіння.
— Одне, колєжаночки, можу сказати точно, що міи повинні поміилуватися красотами Босфору. То є незабутнє. І то є одне з головних в нашьому пляні.
Потім ми загубилися серед тисячного потоку людей, що пливе до виходу з стамбульського аеропорту імені Ататюрка. Юрко затримався, щоб купити візу (для американців вони потрібні в Турції), Уляна та Свєта залишилися його чекати. А мене підхопив і поніс натовп. І так мені було шкода, що не змогла попрощатися і побажати їм веселих вакацій.
Я ще зараз в Стамбулі, відвідую всі історичні пам’ятки історичні, але хочете вірте, а хочете — ні, я дивлюся на туристів. Сьогодні на Босфорі те і робила, що шукала на європейському та азіатському берегах американця з двома українками. Хочу їх знайти серед того натовпу! Дуже хочу! Щоб зробити фото на пам’ять, яке не вийшло зробити в літаку. І щоб побути з ними ще трохи, зарядитися їх позитивом і відчути себе частиною їх компанії в цій подорожі.
Душа воістину немає віку… Залишайтеся молодими завжди!
P.S. Ми таки зустрілися знову! Поверталися літаком додому разом і знову сиділи поруч.
Дві години пройшли як дві хвилини. Весь переліт я слухала захоплюючі історії незабутньої подорожі цих прекрасних людей до Стамбулу.
Вони лише сіли в літак й одразу почали переглядати фотографії зроблені під час вакацій, весело коментуючи кожну з них.
А це — той смачний пиріг із вишнями :)
