Ну, Бацька! Бєлорусская желєзная дарога. «Лялечка», а не поїзд, їде з Могильова до Чернівців. Не дивно, що саме у такому зустріла цього веселого дядька і набралася стільки позитивних емоцій. Все-таки відсутність побутових проблем і комфорт сприяють думкам про хороше та гарному настрою.
Наш регіт (саме регіт, а не знайомство) розпочався після того, як дядько Ігор розповів мені про те, як його «обламала» провідниця, зокрема, і сам поїзд, загалом.
— Я відкрив собі вікно, бо шось душно геть, — звичайно, душно, думаю я, він уже ж чогось хильнув. — А провідниця підходить і каже: «Закройтє окно, я включу кондіціонєр».
Після цих слів він скорчив таку здивовано-смішну міну з перевернутими очима, що я не витримала і розсміялася. А він — разом зі мною. І сміх його був таким заразним, що вже через мить ми обоє ржали, як коні, і не могли зупинитися. Добре потім дядько Ігор підмітив, що, якби ми їхали разом добу, то подушилися б зі сміху… )))
— Я люблю таких зморних, як ти. Ато деколи сяде у поїзд таке (знову міна «яке»), і не проб’єш ніяк, — не стримуючу сміху переконує мене (ну-ну, кому, як не мені, це знати?). А я як люблю таких пасажирів як він, думаю собі, але ж дядько Ігор навіть не здогадується, яка він для мене знахідка.
Не дивно, що історій було багато. У перервах між ними — наш сміх, який щодалі переростав в істеричний. Переповім найвідвертішу і найсмішнішу. Про секс із комарами…
«Колись кожного року їздив відпочивати в один із санаторіїв в Затоці. Таке місце! Ух! Так там було класно і така атмосфера… Там була одна бабка, яка відпочивала на одному місці 16 років підряд. Казала, що знайшла там звідти собі трьох чоловіків. Правда, коли це казала, то всі троє вже були покійні.
Взяв я у Затоку із собою електрика з роботи. Молоді ми ще тоді були — йому під тридцять, мені 40 з гаком, а шо то є? Ше хлопчик нецільований. Схема вже була відпрацьована. По приїзді дали вахтьорам пару рублів, аби поселили у двомісний номер, туди-сюди… Ночуємо з дамами по черзі.
Нє, ну той елєктрік, молодьож неопитна. Так запав на одну, що як закрилися, то днів 4 не виходили нікуди, навіть на море, лиш поїсти.
А мені куди із моїми дамами? Ну, посиділи трохи на дискотеці, ну на лавці. А потім з одною так приперло страшно, як того діда у капелюсі посеред площі у Чернівцях. І вона вже не може стриматися, і я. Ну, шо робити, шо робити? Як той казав на пероні…
У неї в кімнаті жили ше дві підстаркуваті мадами. Нє, ну вони не мали ніц протів, бо самі тішилися, як ми то всьо робили. А самі ніби спали до стінки повернені. Ну, але ж нам то не у кайф…
Нє, кажу. Так діло не піде. То літо. Беремо коци, простині, та й ідемо на природу. Йой, шо то було…».
Після цих слів у дядька Ігора від спогадів на очах з’явилися сльози, так він сміявся. Я заледве розбирала між сміхом слова.
«Найшли файну траву. Хоча, яка вона там файна у таку пресу, всьо сухе. Постелили гарно і — до діла. Йой! Я сеї-тої, туда-сюда і кричу їй: «Бий мене по дупі!». А вона: «Шо?». Кричу: «Бий по дупі, бо комарі так кусают, шо фист, аж очі вилазєют!»
Вже не можу — і дупа болить, і чешесі. Кажу їй, аби помінялися. Лиш до діла, а вона давай кричати: «Тепер ти мене бий, бо страшне, шо сі робе!»
Назавтра всі відпочиваючі зібралися в бісєдці. Так було кожного дня, бо всі жили там, як одна сім’я. Ділилися одне з одним, як провели день, що було цікавого. Зі сміху всі вмирали, як ми чухали дупи і розказували про попередню ніч».
— Всьо було, але того сексу з комарами не забуду ніколи!
Дихати вже не було чим, я плакала. Він так щиро і заразно сміявся, що я забула про все на світі. Про шабовське вино і горбачовську боротьбу з п’янством ше колись розповім.
P. S. Разом ми написали позитивний відгук про наш вагон, потяг і провідників у спеціальній книзі. Звичайно, окремим пунктом згадали «кондіціонєр». У подорожі залізницею таке бажання в мене виникло вперше.
Ну і ще анекдот на залізничну тему від дядька Ігоря про тих, що сиділи на пероні.
У Львові на вокзалі за поїздом, з такими дерев’яними чумуданами, в кожній руці, біжать тато і син. Чух-чух, а ті біжать. Чемодани — гуп-гуп.
Ну, поїзд їм показав останній вагон. Тоді зі злості покидали чумудани на колію, син сів зверху. Батько підходить до нього і давай бити по писку. Бух-бух, справа, зліва…
— За шо, тату?
— А шо робити? Шо робити?
