Тривалий час не зустрічала серед попутчиків цікавих персонажів. А може такі й були, але їхала змучена та заклопотана, часто швидко лягала спати, відразу як сідала у поїзд. Заскучила вже й сама за новими історіями.
То, певне, була якась вимушена пауза, бо кілька днів тому поверталася додому 143-ім і в купе мені попалися такі «екземпляри»! Кожна історія цікавіше іншої! Принаймні мені так здається, а судити Вам.
Отож, студент з чорнобильської зони, повар дорогого ресторану італійської кухні та власниця пінчера Бусі…
Почнемо з розповіді про те, як зараз ЖИВЕ чорнобильська зона. Почуте мене шокувало, можливо, тому, що я ніколи не цікавилася тим, що відбувається в зоні відчуження. А вона таки живе повним життям, хоча й за зачиненим від «сторонніх» пропускним пунктом.
Святослав народився вже у столиці, а от його батьки родом із села, яке знаходиться в зоні ураження радіацією після катастрофи. Він обговорював з другом по телефону купівлю якоїсь зброї з прицілом. Ми не витримали і запитали чи він, випадково, не кілер? Виявилося, просто мисливець-любитель.
— Їздимо з друзями, знайомими, родичами на полювання. В чорнобильську зону… Там така природа! Стільки звірів! Качки, кабани! Любе кіно. І так їх там багато, ніде більше стільки не бачив, — ошелешив нас Свят.
— А хіба там не закрита для людей зона? – в один голос запитали ми.
— Закрита. Звичайно, закрита. Але як і все у нас… Закрита не для всіх. Один-два дзвінки і можна їхати полювати, — заспокоїв нас мисливець.
А потім його «понесло»… Як виявляється, у зоні не лише полюють на звірів та птицю. Люди збирають там ягоди, фрукти і навіть гриби. Останні, за словами Святослава, переносять через кордон в
Білорусію, там чистять, наповняють водою, а назад в Україну продають за долари. Їсти все це ніхто не боїться. Принаймні Свят та його сім`я їдять те, що вполювали і назбирали.
— Як бачите — нічого зайвого в мене, за стільки років, ще не виросло… — сміється.
Він розповідає, що природа там прекрасна та, майже, недоторкана. Все цвіте і буяє, в лісах повно звірів, а в ріках та ставках – риби. А востаннє, коли розпочинали сезон полювання на качок, після пострілу, в небо їх піднялося близько 70-ти. Стріляй — не промахнешся!
Вони з братом регулярно їздять в чорнобильську зону на риболовлю. Одного разу був дуже великий улов, тому частину вирішили здати на продаж. Перед здачею рибу перевіряли на вміст отруйних речовин, радіацію і т.д. і т.п. Звичайно, хлопці не призналися, де її виловили (сказали, що в Переяслав-Хмельницькому), і геть не були здивовані, коли почули, що риба чистіше-чистої.
Вхід у зону відчуження заборонений і охороняється. Проте зі спеціальним пропуском чи після дзвінка «зверху» туди можна потрапити. Для тих людей, чиї родичі поховані та території зони, двічі на місяць дозволяється приїжджати на кладовища.
— Радіація є ще в деяких місцях, але таких мало. У нас між селами ще навіть курсує автобус, який возив по Чорнобилю пожежників та міліцію. То про що можна говорити? Велику частину техніки навіть не утилізували. А люди? Наші люди нічого не бояться і все стерплять, — розповідає студент.
Крім цього, за його словами, більшість земель у зоні відчуження вже скуплена олігархами, депутатами і навіть міністрами. Один з них має там 57 га. Ці землі, не важко здогадатися, скуповуються за безцінь. Нові власники своїми угіддями користуються повним ходом. Деякі навіть будують там величезні будинки. Правда без «жим-жим» не обходиться. Знімають на місцях забудови 3-метровий шар землі, а замість чорнобильської привозять туди іншу.
Думаю, це лише частина з того, яке зараз життя у зоні відчуження. Про все інше та про те, як є насправді, залишається здогадуватися. Як то кажуть: «За що купив, за те й продав»…