В цій країні всерйоз уже нікого навіть не можна буде осудити за заклик до повалення державного ладу. Бо ладу давно нема, а державного – тим більше. Варто змінити інерційну систему координат, сушити трави, всяке зілля, ну і ясна річ – дошки...
В своїх працях із філософії та логіки Бенедикт Спіноза висловив досить просту і цікаву думку – у пізнанні речей слід рухатися за логікою самих речей, а не за власною логікою. Якщо захотілося виглянути у вікно – треба виглянути із будинку там, де це вікно є, а не там де просто захотілося – при русі за власною логікою – вікна можна не знайти. Копати картоплю слід там, де вона виросла, а не там, де проголошує власна логіка. Якщо робити революцію (або скромніше – трансформацію) – також бажано відмовитися від власної логіки, а рухатися за логікою самої революції чи то, вибачте – трансформації. Якщо з нами грають в шахи, то наша гра в шашки чи підкидного дурня нічого не дасть. Правила треба або встановлювати і вигравати, або приймати чужі правила і перегравати свого противника – іншого немає. Свої правила ближче до тіла, але треба мати силу їх встановити. Щоб переграти супротивника по його правилах – слід робити неочевидні речі. Гра без правил – імітація гри, симулякр. Боротьба «Проти» не є боротьбою «За», а інколи узагалі не є боротьбою, а тільки зміною агрегатного стану емоцій.
Питання перейшло в площину етики, до політики не має ніякого відношення. І якщо основне питання філософії в його класичному розумінні ділиться лиш на дві частини – що первинне, а що вторинне і чи пізнаваний світ, то в сучасному політичному вимірі, десь на сходовій клітці в обпльованому під’їзді основне питання етики звучить також двонаправлено – що первинне і що вторинне і чи актор трансакції готовий стріляти у собі подібних. Усі ті, що стріляти неготові, як і їхні колеги агностики, що вважають світ непізнаваним – від світу відсторонюються, принаймні від макрокосму як це розуміли бородаті, мохом порослі, греки.
Рух за логікою самих речей можливий тільки тоді, коли суб’єкту пізнання доступні всі сутнісні ознаки самої речі – об’єкту пізнання, коли пізнаючий суб’єкт перебуває в реальності і володіє нею, сам нею є. Перебування в реальності має свої складнощі, котрі можна вивести із спеціальної теорії відносності – де перебування в щораз іншій системі координат дає щораз іншу реальність. Видається, що як колись середовище фізиків було змушене прийняти постулати квантової теорії, так і сучасна політична наука змушена буде прийняти тезу про те, що одна й та сама «політична елементарна частинка» перебуває одночасно в кількох місцях одночасно і ніде конкретно. В сучасному українському політикумі не спостерігається жодної спроби «перетворення Лоренца» – жодного переходу між системами координат.
У всякому разі, ньютонівську механіку до вивчення виборця неможливо застосувати. Народ живе паралельним життям. В цій країні («країна» – термін географічний, і тільки) всерйоз уже нікого навіть не можна буде осудити за заклик до повалення державного ладу. Бо ладу давно нема, а державного – тим більше.
Хто зможе рефлексувати – може побачити хаотичний рух «елементарних частинок», в якому гору беруть «манагери» – не плутати із «менеджерами», котрі стали прототипом для квазіаксіосистеми управління. Цей світ – світ манагерів. Манагер має масу нуль, як правило має негативний заряд і тяжіє до владного ядра. В намаганні здобути хоч якусь масу, манагер так вивертає свій хребет, що сторонньому спостерігачеві просто страшно: якісь дивні намагання проявляти хвильові і корпускулярні властивості, приналежність то до влади, то до опозиції, до народної маси і до її еліти, до стиляг і роботяг… Манагер прагне свою роботу поділити із ближніми, а інколи – відверто перекласти на їх плечі. Манагер претендує на істину і на правдиву реальність.
Що залишається простій людині? Жодної правдивої реальності, фактично – тільки участь в бутті. За таких умов ніякої межі, в тому числі якоїсь умовної чи клінічної – між станом божевілля і норми не проглядається. Отже – варто змінити інерційну систему координат, сушити трави, всяке зілля, ну і ясна річ – дошки. Цього року (як і в інші) щось одне із двох завжди пригодиться. Зілля, як би то не було шкода – не завжди допомагає.
P.S. Маю таку гіпотезу – якби Христос здійснював зараз своє призначення на землі, то в Нагірній проповіді могла б з’явитися приблизно така теза – «Блаженні ті, що не дивляться телевізор, не читають газет та Інтернет-видань, бо вони будуть добре поінформовані»… Принаймні, вони зможуть рухатися правдиво – за логікою речей, – сторонніми інформаційними потоками нав’язаної «своєї логіки» просто не матимуть…