Поділюся враженнями, бо це просто фантастично.
Спочатку все по процедурі. Процедура ЗНО, котру мав можливість безпосередньо спостерігати в Калуші третього червня – була на перфектно високому рівні. Все чітко і злагоджено, ввічливо, вчасно. Тому, тим працівникам регіонального центру оцінювання і безпосередньо інструкторам можна подякувати. Бажаючі скласти іспит із хімії могли це зробити в стандартних комфортних умовах. Єдина нота, що на думку автора, психологічно не вписується в спокійний тон іспиту – це перевірка на металодетекторі співробітником державної служби охорони на предмет мобільних пристроїв зв’язку, зберігання та передачі даних прямо посеред іспиту. Якось воно збиває з пантелику на кілька хвилин. І хоч всі про таке були попереджені, все одно – є таке побажання процедуру вдосконалити і таку технічну перевірку провести перед початком відповідальної для молодої людини справи. Ну, але той дискомфорт – то може суб’єктивне, сперечатися не буду.
Отже, чистота експерименту полягає в тому, щоб через 15 років після випуску із загальноосвітнього закладу, не займаючись жодного дня вивченням такого предмету спробувати скласти іспит із... хімії… на позитивну оцінку. Так би мовити, проявити залишкові знання української середньої освіти, а ще більше і важливіше – підкреслити роль ЗНО як єдино можливої незалежної системи оцінки знань, нехай навіть далекої від досконалості, але без усіляких сторонніх втручань, без допомоги і шкоди, без поділу на ліпших і гірших. Просто чесна об’єктивна оцінка в певний конкретний момент, в певному конкретному місці, певного конкретного суб’єкта при певному багажі знань, настрої, стані здоров’я та інших «тонких» обставин, котрі ніяка загальна система врахувати не здатна. Чистий сухий залишок знань, умінь, навичок.
Отже, всього то… шістдесят (!) завдань різних форм на 150 хвилин…
Що найбільше кинулося в очі із зошита? Раніше ми вивчали, що є зв’язок іонний, зараз він зветься «йонний» – ніби суті справи не міняє, але досить незвично… Інше, що можна зауважити через п’ятнадцять років – то це те, що коли блок завдань із хімії неорганічної ще йшов так-сяк, то блок органічної хімії – зовсім інша справа. Ще всякі етилени-ацетилени пам’ять відтворює, а от альдегіди, естери, алкани, кількаатомні спирти, геометрично цікаві феноли, бензоли та інше різноманіття, а особливо в гомологах в структурних формулах – ну просто інтуїція, логіка і пам’ять мовчать – троє з примотаним скотчем ротом.
Експеримент показує, що відповідь на питання про амфотерний гідроксид приходить десь через 15-17 хвилин роздумів на тему «що то таке»,… весь час із пам’яті чомусь виринають дві якісні реакції на осадження хлориду срібла (AgCl) та сульфату барію (BaSO4), як і колись в шкільні роки не міг точно запам’ятати в який же колір забарвлюється лакмусовий папір при кислих і лужних реакціях… Ще щось було про помутніння вапняної води…, але помутніння воно і є помутніння… Чомусь, весь час із пам’яті виринає ряд електронегативності хімічних елементів, особливо фтор як такий, що є окисником для самого кисню… і окремо солі амонію… Виявилося, що нескладно пригадати що таке інгібітор, екзо- та ендотермічна реакції, що таке диполь, p- та s- орбіталі – щоправда це ніяк не пригодилося. Сильні кислоти пригадуються бездоганно, як і найбільш згадувані основи, особливо лужних металів. При відтворені рівнянь автоматично відновлюється пам’ять на розставлення індексів та коефіцієнтів, дещо із валентності пригадується і без звернення до періодичної таблиці елементів… Ну, не без того, щоб в чернетці не написати неіснуючих реакцій і речовин. Одним словом, весело…
Буквально кілька завдань можна вирішити методом виключення, не знаючи правильної відповіді, на чистій логіці. Благо щось запам’яталося із реакцій заміщення в солях одних металів іншими… Чого пам’ять не може через стільки років – то це розв’язувати задачі… Пригадуються тільки загальні елементи схеми: обчислення молярної маси, складання якихось пропорцій, визначення молярної концентрації… – але що є що – не пригадати ніяк. Із десяти задач аби відсили дві були розв’язані правильно… особливо безнадійними виглядають ті, де в даних є відомості про гази, обчислені в літрах за нормальних умов… До речі, на відгадування позначки «н.у.» – «нормальні умови» теж пішло трохи часу…
Реально, такі задачі викликають посмішку, бо пригадується, в ті благословенні часи – кінець дев’яностих, ми такі розв’язували цілими косяками, все йшло на автоматі. Ніякі молі, грами, літри, ступені дисоціації, масові частки, відносні виходи, градуси не стояли на заваді п’ятнадцять років тому… На завершення цеї пречудової пригоди були задачі про «повне гідрування триолеїну» і «синтез аміноетанової кислоти»… Тепер я знаю, це так і називається – «повне гідрування»… тут хімік-самурай мав би собі зробити харакірі…
Незважаючи на абияк складений тест, автор сподівається хоч би на «трієчку» із хімії. І то був би непоганий результат через п’ятнадцять років із останніх занять тим предметом.
Які висновки можна зробити із пройденого?
ЗНО не передбачає не знати, які важкі тести для абітурієнтів. Все це вони сотні раз пройшли. І фактичні знання, і принципи, і закономірності, способи розв’язування задач, номенклатуру і терміни. Без підготовки сподіватися доброго результату марно, але складення іспиту ЗНО не потребує якоїсь особливої підготовки. Все, про що питає екзаменаційний зошит, – було сказано на уроці і є в підручнику.
Все, що треба батькам, – підтримати своїх і перестати їх в поривах емоцій називати «тупаками» і «придурками», бо ці діти вміють розв’язувати задачі, котрі багато хто із дорослих просто не подужає… можливо, не подужає, й просто зрозуміти умову задачі.
Друге, про що треба сказати, – то це пробне ЗНО. Воно має велике значення, бо молода людина вже йде по «натоптаній лижні»: знайома ситуація, процедура, всі починають пам’ятати, що треба мати ручки із чорною пастою, паспорт і всі решта необхідні документи і таке інше. Батьки, що переймаються долею своїх дітей мали б звернути на таке увагу.
І, напевно, найголовніше – із аудиторії ЗНО молода людина може чесно розпочати своє життєве велике плавання. Може, не будуть скопійовані корупційні звички дорослих, їх подвійна-потрійна мораль, підміна понять і гра слів. Тільки чиста оцінка. І нехай той бал буде яким завгодно малим чи великим, проте – чесним і особистим.
І не треба боятися виглядати чи навіть бути смішним. Треба боятися не бути самим собою.
P.S. Якби ж то по аналогії методики ЗНО і вступу до ВНЗ так приймали на державну службу. Уявляєте? Кращий бал – відповідальніша посада, більш престижне місце служби і більша зарплата… Може, діждемо? Може, у Калуші?
