Ігор Ткач

Публікацій: 67

Староста групи

«Правильний» староста займається двома речами: щоб у якомога більшої кількості його колег була стипендія і щоб якомога менше його підопічних було відраховано через поведінку чи неуспішність.

«Правильний» староста займається двома речами: щоб у якомога більшої кількості його колег була стипендія і щоб якомога менше його підопічних було відраховано через поведінку чи неуспішність.


Староста групи — він відмінник, він в позитивному сенсі справжній кар’єрист і перфекціоніст. Все має грати, як по нотах, журнал в порядку, розклад на руках, чергові визначені, профорг та інші масовики-затійники отримали завдання. Має бути визначено, кому можна щось балакати при високім начальстві, а хто має стулити пельку і так її зафіксувати; хто може вести конфліктні переговори; хто збирає гроші на п’янки і дні народження; хто старший по кухні, а хто — по постачанню. У якомусь смислі, староста групи — лідер. Фактично, він захищає своїх, собі подібних, хоч і не підлеглих, але підопічних. З іншого боку, він постійно мусить спілкуватися із адміністрацією, а інколи навіть із найбільшим шефом…


Так само староста часто мусить спілкуватися з іншими старостами, щоб розуміти, у якому напряму йде потік, чим дихає керівництво. За оце спілкування з усіма старосту не люблять, кожен нібито норовить зайняти його місце без розуміння того, чим займається староста. Всім не вгодиш. Староста часто не має часу на детальні пояснення, тому каже: «Роби так і так», або лагідно «Довірся мені, Ілько знає, куди коні їдуть».


«Правильний» староста займається двома речами: щоб у якомога більшої кількості його колег була стипендія і щоб якомога менше його підопічних було відраховано через поведінку чи неуспішність. Часто доводиться червоніти і “відмазувати” своїх, але така робота старости. Люди є ті, які є, і треба вчитися працювати і жити з тими, що є. Нема як виписати нову поставку людей десь із космосу: більш відповідальних, виконавчих, точних, трохи розумніших, хоч трохи розторопних. Треба ліпити з тої глини, яка під ногами. Найменший опір до такої влади старости сприймається ним як особистий виклик, особиста непокора підопічного, і навіть зрада принципам усієї групи. Староста фактично може відрахувати такого, якщо подасть відповідну доповідну в адміністрацію. Якщо не виходить паперово поквитатися, староста цілком може з’їздити по зубах (бажано — на очах у всіх), щоб пам’ятали, хто тут староста. Дехто таке називає «погрозами фізичної розправи»…


Староста — не ідеальний, але без нього група перестане такою бути…

Хтось мусить бути старостою групи, хоч це і нелегко. Староста мусить втримати групу, хоч усім відомо, що кількість одногрупників з часом зменшується… Не важливо, скільки піде, важливо — втримати групу і то втримати при стипендії…


Десь отакі приблизно аналогії народилися сьогодні після двох раундів на студії РАІ.


У першому таймі кілька парадоксальних речей видав Анатолій Гриценко. Особливо цікавим видався епізод-роздум на тему, що таке політична зрада. Колега пана Анатолія — Олег Канівець стверджує, що сам, хоч і вийшов із фракції, проте «залишається опозиційним депутатом», — тут наводиться аргумент про те, що пан Олег голосує як справжній опозиціонер. Для чого тоді було підписувати оту присягу, де серед іншого було вказано про зобов’язання увійти у фракцію і не виходити із неї? Сам Анатолій Степанович не виключає своєї можливості виходу із фракції, але при цьому так само зазначає про продовження «опозиційного голосування». Але для чого кудись входити, а потім виходити? У політиці кожен порух — це енергетичні затрати, а часто — втрати. Хіба кандидати не знали, на яку важку роботу наймаються?


Отже, маємо паралель: зрада по-жіночому означає зраду тіла — покинув тіло, а, отже, і зрадив. Саме так каже фракція “Батьківщини”. Зрада по-чоловічому означає зраду ціннісно-внутрішню: покинув цінності, а, отже, і зрадив. Так кажуть ті, що вже фракцію «Батьківщину» під цим приводом покинули, збираються або ще торгуються…

Зрада можлива там, де була вірність, як не було тої — не було зради — непогана цинічна фабула, котра, проте, має право на життя.


Друга частина роботи в студії подивувала не менше. І хоч формат був досить складним (телеміст із трьома нардепами — Олександром Сичем, Олесем Донієм і Ольгою Скорою,) все ж є ряд деталей, котрі не можна залишити неозвученими. Перше — то показна пасіонарність Олеся Донія. Ну так, файний хлопець, з добрим політичним стажем, з непоганим реноме, розуміється на технологіях, зумів «визволити Коломийщину від Гдичинського», наплів три мішки дров про те, що Шухевич йому відпустив округ… Тепер питання музею Шухевича у Тишківцях — його пунктик, котрому було присвячено чималий шмат часу. Багато Олесем було сказано про «опозиційне об’єднання», де поміж рядками вчувалося його бажання таке об’єднання очолити. Піар є піар, з тим все ясно.

Олександрові Сичу дісталося багато за господарку його колег в Івано-Франківській міській владі — у тому сенсі, що зв’язок із округом так само мав би передбачати зв’язок із відповідними радами. І оскільки сам Олександр Сич дав пораду Олесеві Донію відвідати сесію облради, щоб там, нарешті, вирішити гарячі «музейні» питання, ми дозволимо собі йому також порадити відвідати сесію Івано-Франківської міськради. Можливо, там його присутність також буде корисна для громади.


Дуже добре підібрала костюм і дуже погано підібрала слова пані Ольга Сікора. Взагалі, якщо вслухатися у відповіді нардепів на запитання, то можна побачити, що назва заходу «Станіславський політичний феномен» більш як претензійна… Якось так виглядає, ніби народні обранці без виснажливої праці захотіли скопіювати мета-образ феномену у літературі, котрий дійсно тут є явищем з великої літери. Якось легко нардепам далося згадування прізвищ Прохаська, Андруховича і Єшкілєва, але ніхто із слухачів не почув конкретики: чому саме мусів би бути такий «політичний феномен»…

Хоча ні, феномен є.


Ольга Сікора умудрилася в ефірі сказати, що «заради добра» можна би було проголосувати чужою кнопкою…(!), а очам вірити не конче. На маєш: проти чого боролися — на те напоролися. Воно то добре виплітати про «молоко матері», але хіба можна стояти на захисті конституційних прав громадян і при цьому (!) порушувати Конституцію самому? І таке говорити на всю країну напередодні з’їзду «Фронту Змін» і «Батьківщини»? Чим тоді опозиціонери відрізнятимуться від “регіоналів”?... Для чого повторювати маячню про «фотомонтаж» в епізоді про голосування двома кнопками?... На Прикарпатті що, немає жодного спеціаліста, що розуміється на графічному редакторі?... Якась політична шизофренія…


Тяжко бути старостою групи, коли у групі — купа недалеких людей. Тяжко їм усім зберегти стипендію, тяжко переконувати ходити на пари, організовувати страйки, “відмазувати” від адміністрації, витирати шмарклі та втихомирювати істеричні припадки окремих «криштально чистих»… Важка робота старости. Важкі люди. Але вже, яких Господь послав!...

«Ми їх зупинимо» — мушу то видіти. Староста мусить то зробити.